Південними сусідами праслов’ян у X-VII ст. до н.е. були войовничі кіммерійці-найдавніший народ української історії, назва якого дійшла до нас. Вперше про кіммерійців згадує Гомер в “Одіссеї” та “Іліаді”, трохи пізніше- клинописні ассирійські тексти та інші античні автори. Проте ці згадки є короткими і не завжди зрозумілими. Найбільше і найдостовірніше про кіммерійців розповів давньогрецький історик Геродот.

У II ст. до н.е. у південноукраїнські степи прийшли сармати- близькі скіфам за походженням і способом життя іраномовні племена. Вони розгромили скіфів і на шість століть опанували Надчорномор’я. За легендою, написаною Геродотом, сармати походять від шлюбів скіфів із амазонками. Назву сарматів виводять від іранського слова “саоромант”- “оперезаний мечем”. Це справді був народ воїнів-кіннотників, озброєних досконаліше, аніж скіфи. Сарматські жінки, котрі займали особливе.

У середині XIV ст. починається поступовий розпад колись могутньої монголо - татарської держави - Золотої Орди, спричинений внутрішніми суперечками. В наслідок відцентрованих тенденцій, які щороку посилювалися в ній, поступово відокремлюється від Орди Крим, перетворюючись на окреме державне утворення. Кримське ханство остаточно відокремилося від Золотої Орди в середині XV ст. Цьому, крім закономірного процесу феодальної роздробленості Орди, сприяла підтримка його литовськими князями.

З кінця XV ст. з’являються перші літературні згадки про козацтво, які нерозривно пов’язані з боротьбою проти турецько-татарських завойовників. На період існування Томаківської Січі з 60-х по 90-ті роки припадають численні й результативні походи на турецькі й татарські фортеці Причорномор’я. Особливо резонансними стали походи запорозького гетмана (молдаванина за - походженням) Івана Підкови на Молдавію. Розгромивши військо молдавського господаря - турецького ставленика, він сам став господарем. Туреччина пригрозила Польщі війною, якщо І.Підкову не буде покарано.

Смерть Богдана Хмельницького настала у надзвичайно складний момент в Історії України. Юрій Хмельницький, 16-річний хлопець, був проголошений ще за життя гетьмана у квітні 1657 р. його наступником. Це викликало опір навіть серед найближчих соратників гетьмана. Спроби Богдана створити щось на зразок опікунської ради при юнакові теж зазнали невдачі. Після раптової смерті гетьмана (серпень 1657 р.) у цілого ряду представників старшини, які користувались неабияким авторитетом, мали значні заслуги, ожили честолюбні плани отримати гетьманську булаву.

Спроби Росії закріпитися на узбережжях Чорного і Азовського морів наприкінці ХVІIст. виявилися невдалими. На початку ХVІІІст. Петро І змінює акцент зовнішньополітичного курсу . Відтепер пріоритетною для Росії стає боротьба на півночі за вихід на Балтійське узбережжя . З Туреччиною в 1700 р. було підписано Константинопольський мирний договір і розпочато війну зі Швецією.

З приходом до влади Катерини II у 1762р. наступ на автономні права Гетьманщини посилився. Після відставки К.Розумовського управління державними справами було передане ІІ-гій Малоросійській колегії на чолі з графом П.Рум’янцевим. Вона діяла до 1786р., і за ці роки автономії права українських земель практично були повністю ліквідовані. Причому процес ліквідації автономного устрою збігся в часі із завершальним етапом феодалізації суспільних відносин і юридичним закріпаченням великої маси селян та козаків.

У першій половині XVIII ст. на землях Правобережної України набуває розмаху гайдамацький рух. Це була нова форма антифеодальної та національно-визвольної боротьби. Перше значне гайдамацьке повстання під керівництвом сотника Верлана почалося у 1734 р. Повстанці оволоділи Вінницею та рядом інших міст. На Брацлавщині діяли загони Матвія Гриви, Григорія Медведя, Мартина Моторного, Сави Чалого та інших. Лише за допомогою військ польській шляхті вдалося придушити виступи народних месників

Радянсько-німецька угода про ненапад, укладена 23 серпня 1939р. строком на десять років, як показали подальші події, не могла бути гарантом надійної безпеки для народів СРСР. 18 грудня 1940р. Гітлер підписав секретну директиву № 21 під кодовою назвою “план Барбаросса”. Це був план знищення Радянського Союзу і перетворення його території на життєвий простір для Німеччини. У планах фашистських стратегів Україна мала стати аграрною колонією третього рейху і забезпечувати Німеччину і європейський континент продуктами харчування і сировиною.

Як і в багатьох інших країнах, в Україні існувало дві течії руху Опору: комуністичне та націоналістичне підпілля.
Підпільні комуністичні організації створювалися наспіх, не мали необхідної кількості кадрів. Відсутність досвіду конспіративної роботи, діяльність фашистських провокаторів призвели до значних втрат протягом першого року війни. З літа 1941 р. на окупованій території створювались підпільні обкоми, райкоми, а в жовтні 1942 р. почав діяти нелегальний ЦК КП(б)У.

Основою державотворчих процесів стала прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990р. “Декларація про державний суверенітет України”. У ній зазначалося, що джерелом влади є народ. Влада має здійснюватися на основі права на самовизначення на всій території. Було визнано верховенство законів республіки над загальносоюзними. Проголошувалися незалежність і рівноправність України у зовнішніх відносинах, а сама вона мала стати без’ядерною та позаблоковою державою.

Ще у лютому 1945 р., коли на нараді глав держав СРСР, США і Англії у Ялті обговорювався план завершення розгрому фашизму та забезпечення післявоєнних гарантій миру і безпеки у світі, було піднято питання про створення Організації Об’єднаних Націй (ООН). На конференції обговорювалось і польське питання. Представники США і Великобританії намагалися підтримати претензії польського емігрантського уряду на повернення західноукраїнських і західнобілоруських земель.

Походження назв Русь, руський остаточно не з’ясоване. З цього приводу вже понад двісті років ведеться жвава дискусія й існує широка наукова література з розмаїтими, часом, полярно протилежними поглядами на цю проблему вчених різних поколінь. Були спроби пояснити назву Русь як запозичення і шукати її витоки то в Скандинавії (у варягів), то серед іраномовних народів (сарматів). Інші вчені вважають цей етнонім споконвічно місцевим і його коріння шукають на Середній Наддніпрянщині. Однак дослідження етимології.

Літописи України-Русі пов’язують дату розбудови Києва з полянським князем-царем Києм, а іноземна хроніка підтверджує наявність міста Києва на початку нашої доби.
Але насправді Київ набагато древніший… Тогочасна українська держава звалася Царством Антів, яке очолював цар Ор (Орій) зі своїми синами – Києм, Щеком, Хоривом. Відтак легендарні брати – Кий, Щек, Хорив – дійсні історичні особи, які звели фортифікаційні укріплення (кремлі) на горах сучасного Києва у VI столітті до нашої доби!

Більша частина України увіходить до скла-ду Речі Посполітої. Українське козацтво розпо-ділено на реєстрове та нереєстрове. Реєстр юридично означав звільнення від магнатського свавілля, яке в посилювалося в умовах кризи центральної королівської влади. Проблеми ж нереєстрових козаків ніяк не вирішувались, ії стан все погіршувався. Це й призвело до повс-таннь начолі з Іваном Сулімою, Павлом Павлю-ком, Дмитром Гунею на іншими.

Третій радянський голод в Україні тоталітарна "партія-держава" СРСР скоїла після страхітливої руйнівної війни, що двічі вогнем і кров’ю пройшла українською землею. Творення голоду відбувалося шляхом пограбування села через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі зверхнадмірні зернопоставки у посушливі неврожайні повоєнні роки.
Верхня влада суспільства на чолі з диктатором Й. Сталіним, як і раніше, використовувала село як "донора" для відбудови.

Проблема формування української народності в минулому знаходила різне тлумачення в працях різних істориків у залежності від їхньої політичної заангажованості. Показовим щодо цього є порівняння позицій видатного російського історика М.П.Погодіна та батька сучасної української науки М.С.Грушевського. «Перший з них стверджував, що після розпаду Київської Русі населення Наддніпрянщини перейшло на територію Центральної Росії і згодом утворило Московську державу. Інакше кажучи, він навіть не помічав існування.