Набік життя, журбо дрібна!
Набік, марні тривоги!
Крізь темний бір до ясних зір
Прорубую дороги.

Колисав мою колиску
Вітер рідного Поділля
І зливав на сонні вії
Степового запах зілля.

У жорновинні жоден з нас не зник.
Хоч забирають в нас щодня Свободу.
У нас є Пісня, Писанка, Рушник.
Все вишите Вкраїнським Родом.
Гетьмани, гридні, старці і ченці…

То був страшний навмисний голод…
Стріла була така нищівна!
Щоби згромадити стодолу
Колгоспної катівні.

Чумацький шлях
Роздав всі зірки
Озоновій дірці
Радий
Що став чорний такий
Як Всесвіт
Нам треба спуститися нижче
К народу – доноситься мляве

Цвітуть осінні тихі небеса,
Де ти стоїш блакитна, мов роса.
В очах засмуток темний, мов ожина, —
Моя кохана, мріялось, дружина.
Як сон далекий, видиво майне…
Хоч не забудь, а згадуй ти мене.

Чому живе, і сам не знаю,
В моєму серці стільки літ
Ота стежина в нашім краї
Одним одна коло воріт.

Чому живе, і сам не знаю,
В моєму серці стільки літ
Ота стежина в нашім краї
Одним одна коло воріт.

Посадили ми вдвох при дорозі
Ще малими дві парості віт.
Пахло літо в яснім передгроззі,
Наша яблуня кинула цвіт.

Усе пам’ятаю, ніщо не забуто,
Дитинство моє вітряною порою,
Німецькі снаряди вигукують люто,
Зима завива за крутою горою.

Ми підем, де трави похилі,
Де зорі в ясній далині,
І карії очі, і рученьки білі
Ночами насняться мені.

Спалахи синього світла
Палять мій сум у вікні.
Зорі й комети на мітлах
Носять по небу сни. 

За окном, у ворот
Вьюга завывает,
А на печке старик
Юность вспоминает.

Воздух прозрачный и синий,
Выйду в цветочные чащи.
Путник, в лазурь уходящий,
Ты не дойдешь до пустыни.
Воздух прозрачный и синий.

Вижу сон. Дорога черная.
Белый конь. Стопа упорная.
И на этом на коне
Едет милая ко мне.
Едет, едет милая,
Только нелюбимая.

Видно, так заведено навеки -
К тридцати годам перебесясь,
Все сильней, прожженные калеки,
С жизнью мы удерживаем связь.

Вечер черные брови насопил.
Чьи-то кони стоят у двора.
Не вчера ли я молодость пропил?
Разлюбил ли тебя не вчера?

Весна на радость не похожа,
И не от солнца желт песок.
Твоя обветренная кожа
Лучила гречневый пушок.

Пахнет Тихо струится река серебристая
В царстве вечернем зеленой весны.
Солнце садится за горы лесистые.
Рог золотой выплывает луны.