У середині XIV ст. починається поступовий розпад колись могутньої монголо - татарської держави - Золотої Орди, спричинений внутрішніми суперечками. В наслідок відцентрованих тенденцій, які щороку посилювалися в ній, поступово відокремлюється від Орди Крим, перетворюючись на окреме державне утворення. Кримське ханство остаточно відокремилося від Золотої Орди в середині XV ст. Цьому, крім закономірного процесу феодальної роздробленості Орди, сприяла підтримка його литовськими князями.

У середині XIV ст. починається поступовий розпад колись могутньої монголо - татарської держави - Золотої Орди, спричинений внутрішніми суперечками. В наслідок відцентрованих тенденцій, які щороку посилювалися в ній, поступово відокремлюється від Орди Крим, перетворюючись на окреме державне утворення. Кримське ханство остаточно відокремилося від Золотої Орди в середині XV ст. Цьому, крім закономірного процесу феодальної роздробленості Орди, сприяла підтримка його литовськими князями.
Ординські намісники, які правили в Криму, почали поводитися там як повновладні господарі. На початку 30-их років XV ст. у боротьбі за владу між різними татарськими родами перемагає Хаджі - Гірей. У 1449р. саме він став першим ханом держави кримських татар - Кримського ханства.
Основне населення ханства становили кочові племена, які захопили величезну територію від р. Кубань до р. Дністер. Вони вели примітивне скотарське господарство, що не забезпечувало нормальних умов життя Головним джерелом поповнення продовольчих ресурсів і товарів для торгівлі татар стали набіги на сусідні землі. Причому товаром для торгівлі здебільшого ставали люди - невільники, захоплені під час нападів їх продавали на спеціальних ринках Криму, мусульманських країн Близького Сходу та Єгипту.
Загроза для слов’янського населення колишньої Київської Русі значно посилилася після того, як союзниками татар стали їх одновірці - турки. Саме вони в 1453 р. завоювали Константинополь І утворили могутню Османську імперію. У 1475р. турки змусили кримського хана Манглі Гірея визнати протекторат Туреччини, який був чинним до 1774 р. Упродовж усього періоду Крим залишився негативним фактором в історії українського народу.
Кримські хани (з роду Гіреїв) призначалися султанами. Вони їм і підкорялися. Проте в діях своїх колений хан залежав також від родової знаті. Туреччина вимагала від ханів точного виконання султанських фірманів (грамот), погрожуючи покаранням і усуненням з ханського престолу. Кожний новий хан називав себе покірним слугою султана, але. ставши на престол, вимагав повної самостійності у вирішенні багатьох питань внутрішнього і зовнішнього життя ханства.
Відтоді, як турки захопили Крим, вони почали включати у міжнародні договори такі статті, які нагадували про васальну залежність Кримського ханства від Туреччини. Саме таким чином турки прагнули запровадити в Криму, як у підкореній ними країні, свої порядки. У Криму турки мали укріплені міста-фортеці. Кафу, Керч, Єнікале, Перекоп, Інкерман, Балаклаву У них вони тримали свої гарнізони. Крим був перетворений на воєнний табір і мав велику кількість фортець. Головна увага приділялася спорудженню укріплень у гирлі Дніпра і на Кримському перешийку. Оскільки роль Кримського ханства у загарбницькій політиці Туреччини була надзвичайно важливою, султан дбав про те, щоб хан постійно перебував у його покорі. Тому султани завжди тримали біля себе братів або синів хана. Кожний з них був кандидатом на ханський престол. Саме це примушувало хана безвідмовно виконувати всі султанові повеління.
Зразу ж після проголошення верховенства Османської імперії над Кримом розпочалася активна експансія проти, Молдавії, Валахії та земель північного Причорномор’я. Турки швидко оволоділи прибережними фортецями, свого часу спорудженими литовцями. Ці території віднині стали осередком турецько-татарської агресії на українські, литовські, польські та інші землі.
Турецько-татарська орда мала своєрідну організацію, яка забезпечувала успіх у боротьбі навіть із дуже сильним противником. Дисципліновані, озброєні шаблями і луками, мусульманські кіннотники, маючи кількох резервних коней, за день долали 5-6-денну норму європейських вершників. Основою татарського війська були прості скотарі. які самотужки опанували воєнне мистецтво і для яких участь у воєнних походах була обов’язковою. У спустошливих рейдах на слов’янські землі брали участь десятки тисяч кіннотників під керівництвом досвідчених воєначальників.
Перший великий напад на українські землі татари здійснили в 1479 р., увірвавшись на Брацлавщину та Поділля. З цього часу набіги стали щорічними. Вже в 1482 р. татарський хан Менглі-Гірей здійснив перший великий напад на Київ. Його воєвода І. Ходкевич з тисячами жителів потрапив у полон, церкви й собори були пограбовані і спалені. Відтоді українські землі постійно спустошувалися татарами, а напад Менглі-Гірея був настільки руйнівним, що його порівнюють з розоренням, яке здійснив свого часу Батий. Лише полонених з Волині Менглі-Гірей вивіз до 100 тис. осіб. Населення Наддніпрянщини, Побужжя, Полісся і Поділля було змушене шукати захисту в укріплених містах-замках у Києві, Брацлаві, Вінниці, Житомирі, Черкасах, Каневі, Острі, Чернігові, Кам’янці-Подільському. Литва і Польща не змогли організувати будь-якого відчутного опору цій агресії, і тому південний кордон Великого Князівства Литовського було відсунуто подалі від Чорного моря. Татари захопили пониззя Дніпра І влаштували свої "городки" для контролю над цією територією (Очаків у дельті Дніпра, Інкерман на Таманському півострові-перевозі.
Ще більш спустошливий погром Києва стався в 1484 р., після чого нападів зазнали Київщина, Брацлавщина, Поділля. Окремі рейди ординців досягали Волині, Холмщини, Полісся та Чернігівщини. Землі України вкривалися десятками тисяч трупів, а сотні тисяч бранців (так званий ясир) опинилися на чужині. Турецько-татарські загони, здійснюючи набіги на українські землі, не лише руйнували і грабували міста і села, а й забирали ясир - велику кількість людей, котрі не встигли сховатися і не могли чинити опір. Найсильніших молодиків використовували на галерах.
земляних і будівельних роботах. Деякі працювали в землеробстві. Сотні тисяч невільників, серед яких було чимало українців, продавалися в рабства в містах Криму. До Криму іноземні купці привозили зброю, одяг, коней, а поверталася на кораблях навантажених рабами. Тому невільники з України опинялися в дуже віддалених країнах, хоча більшість із них залишалися в Туреччині і Криму. Під час набігів татари влаштовували полювання на знатних людей, за яких можна було взяти великий викуп. Наприкінці ХVIст.
на вістрі турецько-татарських агресій опинилися землі Галичини та Східної Польщі.
Перші спроби відсічі ординцям з боку польсько-литовських властей датовані кінцем 80 - початком 90-их років XV ст. Але уряд не мав достатніх коштів, і йому бракувало енергії для здійснення ефективної оборони. Тому були спроби відкупитися від татар виплатою данини (так звані упоминки). Проте і ці заходи не принесли бажаних результатів, тому населення було змушене самотужки споруджувати лінії укріплень і турбуватися про свою безпеку.
Протиставити татарам організований опір (чи власний наступ) сусіди Кримського ханства не могли, оскільки між ними точилися незгоди і ворожнеча. З цього скористався Крим, заключаючи договори то з однією, то з іншою державою; то він в союзі з Московською державою розоряв володіння Великого князівства Литовського, то в союзі з Литвою нападав на володіння Москви. Але жоден зі союзів не був тривалим і надійним Незалежно від того, яка держава на даний період була союзником Криму. татарські степові кочівники нападали на окраїнні землі Литовської. Польської і Московської держав і мали головну здобич - полонених Торгівля невільниками - це була основна стаття прибутку в економічному житті Криму. За свідченням литовського дипломата в Криму (першої половини XVI ст.) Михайла Литвина, українські полонені як люди прямі І простодушні оцінювалися дуже дорого. Головними невільничими ринками була Кафа (Феодосія) і Гезлеві (Євпаторія).
Оскільки держава не мала достатніх сил, аби захистити південні і південно-східні володіння (українські землі) від постійної небезпеки ворогів із Криму, населення України з її відкритим степовим кордоном повинне було саме захищати свою рідну землю. Таким чином, існування по-сусідству Кримського ханства було одним із важливих факторів, що визначили появу в українській історії козацтва.
У боротьбі проти страшної мусульманської загрози з кінця XV ст. вступає українське козацтво. Його сили значно зросли після заснування Запорозької Січі. Але в XVI ст. розрізнені зусилля місцевого населення, козацтво та збройних загонів місцевих феодалів не могли ефективно протистояти одній із найсильніших держав середньовіччя - Османській імперії та її васалу - Кримському ханству. Дуже швидко на українських землях було знищено надбання багатовікової цивілізації і культури, а колись багатий квітучий край - землі по Дніпру, Десні, Південному Бугу, Росі та Ворсклі - перетворимся на дике поле.