З приходом до влади Катерини II у 1762р. наступ на автономні права Гетьманщини посилився. Після відставки К.Розумовського управління державними справами було передане ІІ-гій Малоросійській колегії на чолі з графом П.Рум’янцевим. Вона діяла до 1786р., і за ці роки автономії права українських земель практично були повністю ліквідовані. Причому процес ліквідації автономного устрою збігся в часі із завершальним етапом феодалізації суспільних відносин і юридичним закріпаченням великої маси селян та козаків.

З приходом до влади Катерини II у 1762р. наступ на автономні права Гетьманщини посилився. Після відставки К.Розумовського управління державними справами було передане ІІ-гій Малоросійській колегії на чолі з графом П.Рум’янцевим. Вона діяла до 1786р., і за ці роки автономії права українських земель практично були повністю ліквідовані. Причому процес ліквідації автономного устрою збігся в часі із завершальним етапом феодалізації суспільних відносин і юридичним закріпаченням великої маси селян та козаків.
Одним із перших заходів царизму у напрямі уніфікації адміністративного та військового устрою всіх територій стало перетворення у 1763-1764рр. п’яти слобожанських козацьких полків-Сумського, Охтирського, Харківського, Острозького та Ізюмського-на регулярні гусарські полки. У 1765р. скасовується полково-сотенний устрій Слобожанщини, а натомість створюється Слобідсько-Украшська губернія, перейменована в 1780р. на Харківське намісництв, ще пізніше-на Харківську губернію. Одночасно скасовуються всі колишні козацькі привілеї, а козаки стають звичайними "військовими обивателями".
Після завершення адміністративно-територіальних реформ на Слобожанщині настала черга Лівобережної України. Полково-сотенний устрій тут був скасований у 1781р., а вся територія колишніх десяти полків була поділена на три намісництва: Чернігівське, Новгород-Сіверське та Київське. Пізніше намісництва називали губерніями, які поділялися на повіти. Отже, одна з ознак державності періоду Гетьманщини-її полково-сотенний устрій-перестав існувати на всіх українських землях."
Незабаром ліквідовується ще одна ознака державності-збройні сили. У 1783р. замість козацьких і компанійських полків Гетьманщини були сформовані 10 регулярних кавалерійських карабінерних полків. Таким чином, уся територія Гетьманщини була зведена до статусу звичайної окраїни Російської держави. Особливо згубні наслідки мало запровадження на Лівобережній Україні в 1783р. кріпацтва із забороною селянам міняти господарів.
Щоправда, після смерті Катерини II уряд Павла І наприкінці XVIII ст. Спробував повернути Україні деякі особливості її національно-державного устрою. Зокрема, було відновлено роботу Генерального суду, але процес руйнації Гетьманщини набрав безповоротного характеру, і ці новації на нього істотно не вплинули.
Нова система адміністративно-територіального поділу, запроваджена у другій половині XVIII ст., мала згубні наслідки для існування автономії Гетьманщини з її стійкими традиціями самоуправління. За задумом царизму, це мало сприяти стиранню національно-культурних особливостей та перетворенню українських земель на ординарні провінції Російської імперії. Водночас консолідація території Наддніпрянщини мала важливе значення для подальшого розвитку українського етносу, хоч українські землі перебували у складі Російської централізованої держави