За свідченням древніх авторів Спартак - колишній понтійський офіцер. Вождь повсталих рабів, фракієць за походженням, під час Першої війни Мітрідата служив у найманих фракійських військах під прапором царя. Потрапивши в полон до римлян, він був проданий у гладіатори, де, показавши свої виняткові здібності воїна, здобув волю. Після звільнення Спартак не пішов з гладіаторської школи, а, як досвідчений викладач почав навчати молодих гладіаторів.
Петро Конашевич Сагайдачний (1570—1622) народився в селі Кульчиці Перемишльської землі Руського воєводства (Самбірський район Львівської області) в шляхетській православній сім’ї. Він вів свій рід із дрібної шляхти Попелей-Конашевичів. Навчався в Острозькій школі на Волині. Після випуску переїхав до Львова, а потім до Києва, де працював домашнім учителем, а також помічником київського судді Івана Аксака.
Петро Олександрович Рум’янцев (4 січня 1725 — 8 грудня 1796) народився в селі Строєнцах (нині Молдова), де мати чекала чоловіка генерал-аншефа Олександра Рум’янцева, котрий поїхав до Туреччини за дорученням Петра I. Саме на честь царя й названо майбутнього фельдмаршала. Коли він разом із батьком жив в Україні, його вчителем був Тимофій Михайлович Сенютович. 1740 року Рум’янцев потрапив за кордон, у Берлін. Там він не стільки опановував науки, скільки вів розгульне життя.
Коли Нахімов, що був начальником порту, адміралом, командиром великих ескадр, виходив на Графську пристань у Севастополі, там відбувалися цікаві сцени, одну з яких із слів очевидця, князя Путятіна, передає лейтенант П.П. Белавенець. Вранці Нахімов приходить на пристань. Там, знявши шапки, вже чекають адмірала люди похилого віку, відставні матроси, жінки і діти - всі мешканці Південної бухти з севастопольської матроської слобідки.
Олександр був сином Філіпа II Македонського і цариці Олімпіади, дочки епірського царя Неоптолема. Обдарований від природи, він змалку захопився військовою справою. Цьому чимало сприяв батько, учасник багатьох військових походів та кампаній давньогрецького світу. Цар-полководець Філіп II сам навчав сина військовому мистецтву, у чому той незабаром процвітав. У давнину переможець у війні вважався людиною великого державного розуму. Царевич Олександр уперше командував загоном македонських воїнів, коли йому виповнилося шістнадцять років. Для тієї епохи це було звичайним явищем - син владики просто не міг не бути військовим ватажком на підвладній йому землі.
Наполеон закінчив Брієнське військове училище в 1794 році і Паризьку військову школу в 1785 році. Службу у французькій армії 16-річний корсиканський дворянин Буонапарте почав молодшим лейтенантом артилерії. Коли в 1796 році до нього прийде слава і популярність, він змінить вимову свого родового прізвища на більш звучне слово - Бонапарт.
Князь Михайло Іларіонович Голеніщев-Кутузов Смоленський був єдиним сином генерала-сенатора Голеніщева-Кутузова і його дружини, у дівоцтві Беклемішевої. З семи літ навчався вдома, а в 14 років його віддали в Дворянську артилерійську та інженерну школу в Санкт-Петербурзі, де артилерійські науки викладав його батько.
У червні 1994-го з нагоди 50-ї річниці операції «Ді-Дей» американський тижневик TIME вмістив заголовну статтю з фото колишнього верховного командувача союзних військ у Європі і 34-го президента США генерала Дуайта Д.Айзенгауера. Назва статті була претензійна: «Людина, яка перемогла Гітлера» (The man who beat Hitler). Мені здалося: якби Айк тоді був живий, така оцінка його особи викликала б у нього несприйняття.
Ганнібала називають нерідко "батьком військової стратегії" за його стратегічний талант. Йому вдалося п'ятнадцять років вести війну проти римлян завдяки новій тактиці застосування кінноти. Цікаво відзначити, що карфагенських письмових джерел щодо життя Ганнібала не збереглося. Єдина пряма інформація про Ганнібала утримується у творах римлян, що поважали, боялися і ненавиділи ворога.
Петро Іванович Багратіон народився на Північному Кавказі, у Кизлярі. Він походив зі стародавнього грузинського князівського роду, у якому служба в російської армії стала сімейною традицією. Навчався в кизлярській школі для обер- й унтер-офіцерських дітей. Військову службу почав у 1782 році. Першим військовим званням майбутнього полководця був чин сержанта Астраханського мушкетерського полку.
Король гунів Аттіла завоював значну частину південної Європи і став найбільш небезпечним ворогом римлян V сторіччя. Аттіла заслужив у своїх супротивників прізвиська "дикуна" і "божого лиха". Більшість істориків вважають його жорстоким варваром, але він був прекрасним тактиком і увів нові прийоми кінної війни й організації тилу.
Апостол Данило Павлович ( 4(14.12.1654 - 17(28). 1.1734 рр.) -визначний український військовий і державний діяч кінця ХVII - першої половини ХVIII століть, гетьман Лівобережної України (1727 -1734 рр.).
Визначному державному діячеві й полководцю Роману Мстиславичу, який з 1168 року князював у Новгороді Великому й хоробро обороняв.його від наступу суздальських князів, судилося після смерті батька у 1170 році посісти княжий стіл у Володимирі-Волинському. Неперевершений полководець, Роман Мстиславич здійснив кілька успішних походів проти половців і відкинув кочівників від кордонів.
Князь черкаський, козацький отаман і канівський староста Дмитро Іванович Вишневецький і легендарний козак Байда — одна й та сама людина. З його ім’ям пов’язують заснування Запорозької Січі, його героїчна постать увічнена в історичних думах і народних піснях.
Іван Остапович Виговський — активний учасник Національно-визвольної війни українського народу в середині XVII століття — походив зі старовинного шляхетського роду Лу-чичів-Виговських. Освіту він здобув у Києво-Моги-лянському колегіумі, певний час служив у державних установах Речі Посполитої, працював юристом у міському суді в Луцьку, виконував обов’язки намісника луцького старости.
З іменем Івана Дмитровича Сірка пов’язана боротьба українського козацтва проти турецько-татарського поневолення. Вісім разів Запорозька Січ обирала Сірка кошовим отаманом. Ніхто не зажив такої любові й шани серед січового товариства, як він. Іван Сірко запливав на човнах у Чорне море й заподіював бусурманам чималої шкоди.
1987 разом з В. Небораком та О. Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу, котра одною з перших почала відновлювати в українській літературі карнавальні та буфонадні традиції, продемонструвало успішний приклад творення соціо-культурного міту. З 1991 року Андрухович – співредактор літературно-мистецького журналу “Четвер”, співпрацював також із журналом “Перевал”, виступивши упорядником двох його чисел.
Сонячна і безжурна Таврія стала батьківщиною Дмитра Донцова. Народився він 17 серпня 1883 року за старим стилем. Михайло Сосновський відзначає, що побутові умови в батьківському домі були добрими. Великий вплив на формування особистості Донцова мав його дід, як тоді казали, свідомий українець. Батьки померли в ранньому віці: батько у 1894, на 54 році життя, а мати, яка мала всього 39 років, наступного року. “По смерті батьків ним, його сестрами й братами опікувалася рідня по матері”.
