Основою державотворчих процесів стала прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990р. “Декларація про державний суверенітет України”. У ній зазначалося, що джерелом влади є народ. Влада має здійснюватися на основі права на самовизначення на всій території. Було визнано верховенство законів республіки над загальносоюзними. Проголошувалися незалежність і рівноправність України у зовнішніх відносинах, а сама вона мала стати без’ядерною та позаблоковою державою.

Початок 90-х років, коли український народ заявив про своє бажання будувати суверенну державу, посідає особливе місце в історії України.
Основою державотворчих процесів стала прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990р. "Декларація про державний суверенітет України". У ній зазначалося, що джерелом влади є народ. Влада має здійснюватися на основі права на самовизначення на всій території. Було визнано верховенство законів республіки над загальносоюзними. Проголошувалися незалежність і рівноправність України у зовнішніх відносинах, а сама вона мала стати без’ядерною та позаблоковою державою.
Як у СРСР, так і в Україні тоді велася гостра політична боротьба навколо результатів референдуму 17 березня 1991 р. про оновлення Союзу РСР. Одним із її проявів стало запровадження в СРСР 19 серпня 1991 р. надзвичайного стану. Події у Москві стали сигналом для рішучих дій національно-демократичних сил у Верховній Раді УРСР та за її межами. Під їх тиском Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. прийняла "Акт проголошення незалежності України".
Цією історичною постановою проголошувалася незалежність України як самостійної держави територія оголошувалася неподільною і недоторканною. В Україні віднині стали чинними тільки її закони. Було також прийнято рішення провести 1 грудня 1991 р. референдум з приводу підтримки постанови Верховної Ради від 24 серпня та про обрання президента України. Понад 90% тих, хто взяв участь у голосуванні, підтримали "Акт проголошення незалежності України". Тоді ж першим Президентом України було обрано голову Верховної Ради УРСР Леоніда Кравчука.
7-8 грудня 1991р. Б.Єльцин, Л.Кравчук і С.Шушкевич у Біловезькій пущі підписали угоду про денонсацію Союзного договору від 30 грудня 1922 р. Була підписана угода про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД), до якої 21 грудня 1991 р. в Алма-Аті приєдналися Казахстан, Азербайджан, Молдова, Узбекистан, Киргизія, Таджикистан та Туркменія, дещо пізніше - Грузія та Вірменія.
Ще перед цим, восени 1991 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла рішення про заборону діяльності Компартії України та конфіскацію її майна. Чи були обгрунтованими ці рішення, чи вони стали тільки наслідком збігу обставин? Відповідь має бути ствердною, оскільки Україна мала вагомий економічний та інтелектуальний потенціал. Проте тодішнє керівництво країни виявилося неспроможним вивести її з кризового стану. Необхідно врахувати також, що Україна не була новачком на міжнародній арені. Вона - одна з країн - співзасновниць ООН, брала активну участь у її роботі та діяльності ЮНЕСКО, МАГАТЕ, МОП, ВООЗ тощо. Дуже сприятливим фактором була цілісність території УРСР. забезпечена в попередні роки. Нарешті, слід врахувати також наявність реальної багатопартійності суспільства, зародження і утвердження нових підходів і розуміння плюралізму форм власності. Названі фактори робили природним і зрозумілим проголошення незалежності України.
Разом з тим неправильними були б уявлення про безпроблемнісгь такого важливого історичного кроку. Зразу ж загострилися проблеми статусу Криму та Чорноморського флоту. У 1992 р. було прийнято Закон України "Про статус Автономної Республіки Крим" і знято питання про референдум щодо незалежності Криму. А незабаром було скасовано президентство в Криму.
Важливе місце у державотворчих процесах зайняв курс на створення трьох повноцінних гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової.
Улітку 1991 р. Верховна Рада України прийняла закон про запровадження президентства та інституту представників президента па місцях. У липні 1994 р. другим Президентом України було обрано Л. Кучму.
З 1991р. починається справді нова сторінка в історії міжнародних відносин України, коли вона стала швидко набирати політичного визнання у світі та інтенсивно налагоджувати дипломатичні відносини з багатьма країнами далекого зарубіжжя.
Вже наступного дня після референдуму 1 грудня 1991 р. про визнання нової держави заявили Канада і Польща, потім країни Балтії, Росія, Болгарія, Аргентина та ін. У грудні про визнання України і встановлення дипломатичних відносини з нею заявили СІЛА. Впродовж 1992 р. Україну визнали 64 країни світу. Міністерство закордонних справ почало розгортати мережі своїх посольств і консульств. Уже до середини 90-х років Україну визнали майже всі країни - члени ООН, а 100 країн налагодили з нею дипломатичні відносини. Головна ідея національної зовнішньої політики визначалася надбаннями світової міжнародної практики. Виходячи з цих принципів Україна заявила, що:
- налагоджуватиме відносини з державами світу на взаємовигідній основі, ринципах невтручання у їх внутрішні справи, визнання обраного ними шляху соціально-політичного розвитку;
- Україна рішуче заявила про неприєднання до воєнних блоків.
Ці принципи лягли в основу схвалених Верховною Радою у липні 1993 р. "Основних напрямів зовнішньої політики України". Серед багатовекторних пріоритетів визначались участь держави у загальноєвропейському процесі та співробітництво з НАТО.
У листопаді 1994 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про приєднання України до "Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1 липня 1968р. "". Від позитивного вирішення цього питання залежало співробітництво України з європейськими органі; акціями та значною мірою хід світового процесу ядерного роззброєння. Як наслідок у вересні 1995 р. сесія Парламентської Асамблеї Ради Європи прийняла Україну до цієї організації.
Життєво важливи ми для України завжди були відносини з Росією. ЗО травня 1997 р. у Києві сталася подія справді історичного значення - підписання широкомасштабного договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією та Україною. У договорі, підписаному Б. Єльциним та Л. Кучмою, зазначалося, що сторони визнають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів. Одночасно було розв’язано і дуже складну проблему базування Чорноморського флоту у Севастополі. Флот та його інфраструктура були поділені між двома державами.
Верховна Рада України ратифікувала російсько-український договір у 1998 р., те саме було зроблено і в Роси на початку 1999 р.
Одним із важливих аспектів зовнішньополітичного курсу України було суттєве пожвавлення її відносин зі світовою українською діаспорою: представники різних поколінь, різних поглядів, вірувань одержали можливість вільно відвідувати Україну, а також: докладати певних зусиль для відродження національної культури, освіти, науки, сприяти поширенню міжнародного авторитету держави.
Таким чином, долаючи значні труднощі, зокрема матеріально-фінансового, кадрового та іншого характеру, Україна формувала доктрину зовнішньополітичного курсу, розширювала міжнародні контакти і налагоджувала плідні відносини з країнами всіх континентів. Практично вже за перші п’ять років існування було створено всі без винятку атрибути держави -від символіки до кордонів і митної служби, Збройних Сил та інших органів державної влади і управління. Складні і динамічні процеси творення нової держави відбувалися в усіх сферах життя і до того ж нерідко в екстремальних умовах.