Засоби пересування становлять важливу частину матеріальної культури. За їх допомогою люди завжди підтримували між собою економічні, політичні, виробничі, культурні і побутові відносини, заселяли й освоювали нові території.
Житло — один з найбільш значущих компонентів традиційно-побутової культури будь-якого народу. Це певний мікрокосм, у замкненому просторі якого проходить родинне життя: тут споконвіку відбуваються різні трудові процеси, тут готують їжу, відпочивають, святкують сімейні події та відправляють обряди, в ньому зосереджуються всі численні зв’язки і взаємини між членами сім’ї.
4 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці або, як кажуть в народі, Святої Покрови. “Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем”. В українських селах і досьогодні дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови. Від Покрови і до початку Пилипівки – пора наймасовіших шлюбів в Україні.
Природа українського Полісся, його ландшафти та клімат однотипні від Десни до Західного Бугу. Тут малородючі піскуваті грунти, відтак порівняно мало сіл, міст і доріг. Зате достатньо лісів, рік і боліт створили сприятливі умови для вирощування льону, а отже - і розвитку ткацтва, обробки деревини та заліза, витоплюваного з болотної руди, виробництва поташу та селітри для виготовлення пороху та скла.
Скіфи- один з найвідоміших народів Стародавнього Світу. Скіфським називають цілий період євразійської, в тому числі української, історії. Власне скіфи, північно-східні давньоіранські племена, з’явилися на території України в першій половині VII ст. до н.е., прийшовши зі сходу, із степів між Каспієм, Уралом та Кавказом. Переслідуючи кіммерійців, котрі без опору покинули Північне Надчорномор’я, скіфи на чолі з царем Мадієм через Кавказ вдерлися до Мідії і оволоділи на 28 років великою частиною Малої Азії. Скіфські загони і раніше, на початку VII ст. до н.е., разом із кіммерійцями грабували країни.
Південними сусідами праслов’ян у X-VII ст. до н.е. були войовничі кіммерійці-найдавніший народ української історії, назва якого дійшла до нас. Вперше про кіммерійців згадує Гомер в “Одіссеї” та “Іліаді”, трохи пізніше- клинописні ассирійські тексти та інші античні автори. Проте ці згадки є короткими і не завжди зрозумілими. Найбільше і найдостовірніше про кіммерійців розповів давньогрецький історик Геродот.
У II ст. до н.е. у південноукраїнські степи прийшли сармати- близькі скіфам за походженням і способом життя іраномовні племена. Вони розгромили скіфів і на шість століть опанували Надчорномор’я. За легендою, написаною Геродотом, сармати походять від шлюбів скіфів із амазонками. Назву сарматів виводять від іранського слова “саоромант”- “оперезаний мечем”. Це справді був народ воїнів-кіннотників, озброєних досконаліше, аніж скіфи. Сарматські жінки, котрі займали особливе.
Основою державотворчих процесів стала прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990р. “Декларація про державний суверенітет України”. У ній зазначалося, що джерелом влади є народ. Влада має здійснюватися на основі права на самовизначення на всій території. Було визнано верховенство законів республіки над загальносоюзними. Проголошувалися незалежність і рівноправність України у зовнішніх відносинах, а сама вона мала стати без’ядерною та позаблоковою державою.
Походження назв Русь, руський остаточно не з’ясоване. З цього приводу вже понад двісті років ведеться жвава дискусія й існує широка наукова література з розмаїтими, часом, полярно протилежними поглядами на цю проблему вчених різних поколінь. Були спроби пояснити назву Русь як запозичення і шукати її витоки то в Скандинавії (у варягів), то серед іраномовних народів (сарматів). Інші вчені вважають цей етнонім споконвічно місцевим і його коріння шукають на Середній Наддніпрянщині. Однак дослідження етимології.
Літописи України-Русі пов’язують дату розбудови Києва з полянським князем-царем Києм, а іноземна хроніка підтверджує наявність міста Києва на початку нашої доби. Але насправді Київ набагато древніший… Тогочасна українська держава звалася Царством Антів, яке очолював цар Ор (Орій) зі своїми синами – Києм, Щеком, Хоривом. Відтак легендарні брати – Кий, Щек, Хорив – дійсні історичні особи, які звели фортифікаційні укріплення (кремлі) на горах сучасного Києва у VI столітті до нашої доби!
Проблема формування української народності в минулому знаходила різне тлумачення в працях різних істориків у залежності від їхньої політичної заангажованості. Показовим щодо цього є порівняння позицій видатного російського історика М.П.Погодіна та батька сучасної української науки М.С.Грушевського. «Перший з них стверджував, що після розпаду Київської Русі населення Наддніпрянщини перейшло на територію Центральної Росії і згодом утворило Московську державу. Інакше кажучи, він навіть не помічав існування.
Про Атлантиду - міфічний континент або острів - вперше написав старогрецький філософ Платон за 300 років до нашої ери. Він, у свою чергу, посилався на мудреця Солона, що записав розповідь староєгипетських жерців. З тих пір про Атлантиду написані гори наукових і не дуже робіт і висунуті сотні версій її місцезнаходження ще чого один несподіваний поворот: виявляється, причиною небувалої потужності, а також загибелі атлантов, могла бути радіація!
Ставропольщина, іст.-геогр. край, положений у центр. частині Передкавказзя, між Кубанню на зах. і Терщиною на півд. сх., Доном і Калмикією на півн. і півн. сх. та землями кавказьких верховинців на півд. зах. Територія С. покривається приблизно з кол. Ставропільською губ. (у межах 1861 — 1920 pp. — 59 500 км2) і сучасним Ставропільським краєм (С. к.; 66500 км2 без Карачаївсько-Черкеської Автономної Обл. — К.-Ч. А. О.), до якого входить майже вся кол. Ставропільська губ. і півн.-зах. частина кол. Терської обл. До 1930-их pp. C. була заселена українцями та росіянами і входила до складу укр. мішаної етнічної території.
Історично Стародубщина є складовою частиною Ченіговсько-Сіверської землі. Місто Стародуб було засновано у 1096 році, а у 12-му - на поч. 13 століття виокремлюється Стародубське удільне князівство. У 1239 Стародуб був зруйнований монголо-татарами. З 14 ст. Стародубщина у складі Великого князівства Литовського.
Чернігівщина, іст.-геогр. край, півн.-сх. частина України і півн. частина Придніпровської низовини (лівобережне Полісся); півн. частина Коз.-Гетьманської держави (до 1770-их pp.). У 19 — першій чверті 20 в. територія Ч. приблизно покривалася з територією Чернігівської (Черн.) губ. На півд.-зах. Ч. межує здовж Дніпра з Київщиною і Київ. Поліссям, на півн. зах. з Білорусією, на півн. з Росією (Брянщиною), на півн. сх. з Сер. височиною і Слобожанщиною, на півд. з Полтавщиною; тут на півд. Ч. охоплює півн. смугу Лісостепу (50 км ширини), на півд. від лінії Бобровиця — Ніжин — Бахмач — Кролевець — Глухів.
Терщина, Терек — історично-географічний край, положений на східному Передкавказзі, між Кубанню на заході і Даґестаном на сході, Кавказькими горами на півдні і Ставропільщиною та Астраханщиною на півночі
Сірий Клин (інша назва - Сіра Україна), неофіційна назва регіону компактного проживання українців у Південно-Західному Сибіру і Північному Казахстані (загальна площа 460 тисяч квадратних кілометрів).
Лемківщина - українська етнічна територія, на якій здавна проживала етнографічна група українців - лемки. Розташована в українських Карпатах (по обох схилах Сх. Бескидів) між ріками Сяном і Попрадом у межах сучасної Польщі, та на північний захід від ріки Уж у Закарпатті до ріки Попрад у Словаччині. Загальна площа бл. 3,500 км2.
Пряшівщина — зх. частина укр. Закарпаття, що входить до складу Словаччини, найдалі на зах. висунена частина укр. етнічної території на півд. схилах Карпат.Назва Пряшівщина виникла від м. Пряшева, за складом населення перев.
Прикарпаття – історичний регіон України. За сучасною точкою зору до Прикарпаття належить більша частина Івано-Франківської області. Це такі райони: Рогатинський, Калушський, Богородчанський, Трумачцький, Гореденківський, частина Галицького (м. Галич відноситься до Придністров’я), частина Долинського (м. Болехів відноситься до Бойків). Хоча історично до Прикарпаття також входять Бойківщина, Гуцульщина, Опілля та Покуття.
