То був страшний навмисний голод…
Стріла була така нищівна!
Щоби згромадити стодолу
Колгоспної катівні.
…То був страшний навмисний злочин,
Такого ще земля не знала!
Закрили Україні очі.
І душу міцно зав’язали.
Сліпу, пустили старцювати…
Луна ще досі в оболонях.
Здичавіла вкраїнська хата
На березі своїх агоній.
Глуху, заставили мовчати.
А то би світ втопивсь в Славуті!
Як божевільно їла мати
Свою дитиноньку майбутню.
Зомліли навіть поторочі.
І відвернулись Голіафи.
То був такий Державний злочин –
Здригнулась навіть мертва Кафа.
Мерцями всіялося поле.
Ні хрестика, і ні могили.
То був такий Навмисний Голод…
Чи, Боже, й Ти вже був безсилий?!