Колисав мою колиску Вітер рідного Поділля І зливав на сонні вії Степового запах зілля.
Колисав мою колиску Звук підгірської трембіти, Що від неї зорі меркнуть І росою плачуть квіти.
Колисав мою колиску Голос недалеких дзвонів, І веселий спів весільний, І сумний плач похоронів.
Колисав мою колиску Крик неволеного люду І — так в серце вколисався, Що до смерті не забуду
1901
|