Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з
Пушкін)
|
| Пушкін Олександр Сергійович |
| Пушкин Александр Сергеевич |
Олександр Пушкін |
| Ім'я при народженні: |
Пушкін Олександр Сергійович |
| Псевдоніми: |
Олександр НКШП, Іван Петрович Бєлкін,
Феофілакт Косічкін (журнальний)[1][2], P., Ст. Арз. (Старий Арзамасець), А. Б. |
| Дата народження: |
25 мая (6 червня) 1799 |
| Місце народження: |
Москва, Російська імперія |
| Дата смерті: |
29 січня (10 лютого) 1837 (37 років) |
| Місце смерті: |
Санкт-Петербург, Російська імперія |
| Мова творів: |
російська |
| Рід діяльності: |
поет, прозаїк, драматург |
| Роки активності: |
1813—1837 |
| Напрямок: |
романтизм, реалізм |
| Magnum opus: |
Євгеній Онєгін |
| Твори на сайті Lib.Ru |
Олекса́ндр Сергі́йович Пу́шкін (рос. Александр Сергеевич Пушкин) (1799 — 1837) — російський поет, драматург та прозаїк, реформатор російської літературної мови, автор критичних та історичних творів. Пушкін ввважається визначним чи найвизначнішим російським письменником, його тексти розглядаються як найпрестижніший зразок російської літератури, подібно текстам Данте в Італії чи Ґете у Німеччині. Пушкіна ще за життя називали генієм, і з другої половини 1820-х років він став вважатися «першим російським поетом» (не тільки сучасності, але й усіх часів), а навколо його особи у читацької публіки створився справжній культ.
Біографія
Походження
Пушкін походив з розгалуженого нетитулованого дворянського роду, що брав початок за генеалогічною легендою від Радши, сучасника Олександра Невського. Пушкін неодноразово писав про свій родовід у віршах і прозі; він бачив у своїх предках взірець стародавнього роду, дійсної «аристократії», що чесно служив вітчизні, але не зазнав прихильності правителей. Не раз він звертався (у тому числі в художній формі) до постаті свого прадіда за матір'ю — африканця Абрама Петровича Ганібала, що став слугою та вихованцем Петра I, а потім військовим інженером та генералом. Мати Пушкіна — Надія Йосипівна (1775 — 1836), внучка Ганібала; батько — Сергій Львович (1767 — 1848), світський дотепник та поет-аматор, дядько за батьком — Василь Львович (1766 — 1830) — був відомим поетом оточення Карамзіна. З дітей Надії Йосипівни та Сергія Львовича, крім Олександра, вижили донька Ольга (у шлюбі Павлищева) та син Лев. ́
Пушкін і Україна
Пушкін був у близьких стосунках із українцями М.Маркевичем, М.Максимовичем, Д.Бантиш-Каменським, Орестом Сомовим, допомагав М.Гоголеві увійти в російську літературу. Він цікавився українським фольклором, мав у себе «Опыт собрания древних малороссийских песней» М.Цертелева (1819), «Малороссийские песни» М.Максимовича (1827) та його ж таки «Малороссийские народные песни» (1834), «Запорожскую старину» І.Срєзнєвського (1833), однак українська народна образність не знайшла майже ніякого відбитку в його творчості.
Перебування в Україні під час заслання в 1820-1824 pp. (Катеринослав, Одеса, відвідування Києва, Кам'янки біля Білої Церкви) ніяк не зблизило Пушкіна з українським національним життям.
Пушкін намагався вплинути на К.Рилєєва, щоб останній переробив свою поему «Войнаровський» в російському націоналістичному дусі, в цьому ж напрямку писав Пушкін свої нотатки «Історія Петра», де тенденційно висвітлено шведсько-російсько-українську війну 1708-1709.
Поему «Полтава», високо оцінену Миколою І, Пушкін написав у напрямку здійснення планів, навіяних йому царем, а також для демонстрації своєї відданості офіційній ідеології у зв'язку зі слідством проти нього[Джерело?]. Завданням «Полтави» було довести «історичну закономірність» знищення української державності та створення Російської Імперії[Джерело?]. В одичному плані оспівано велич Петра І, у мелодраматичному - заплановано постать Мазепи. Мазепа у нього «підступний», «лютий», «хитрий», «холодний», «згубник», «лукавий», «змій», у нього «чорні помисли», він носить у грудях «кипучу отруту».
П.Куліш підкреслював значення Пушкіна для української літератури. Пушкін впливав на нього як вишуканістю свого поетичного слова, так і великодержавною російською ідеологією. Шевченко своєю поемою «Сон» («У всякого своя доля») пристрасно заперечив пушкінську апотеозу Петербургу в поемі «Мідяний вершник».
Пушкіна перекладано на українську мову, починаючи з 1829 р. (Л.Боровиковський). Найкращі дореволюційні переклади належать Л.Боровиковському, М.Старицькому, І.Франкові, М.Вороному. З післяреволюційних перекладачів треба відзначити П.Филиповича, М.Зерова, М.Рильського, М.Бажана, М.Терещенка, Н.Забілу, В.Свідзінського
