У 1914 році пролунала перша світова війна. Австро-Угорщина після ряду поразок від російської армії звинуватила у всіх бідах українське населення Галіциї,   що входило до складу габсбургської імперії. Спочатку русофілів, а потім і просто українців знищували сотнями без суду і слідства. Тисячі ні в чому не повинних людей кидалися в австрійські концтабори. Але це не заважало Шептицькому молитися про перемогу австрійської зброї. За що митрополит і поплатився, коли Львів був узятий російською армією. Шептицького вислали спочатку до Києва (1917 р.), а потім в російську провінцію. З посилання митрополита звільнила революція, і він повернувся до Львова. У 1918 році Австро-Угорська імперія розпалась. Цим скористався Левицький і його прихильники, що проголосили в Східній Галиції і Буковині Західно-Українську народну республіку (ЗУНР). На перших порах нову республіку підтримав наш "герой". Але ЗУНР проіснувала недовго - незабаром її територія увійшла до складу Польщі. І, звичайно ж, Шептицький в черговий раз "переглянув" свої погляди. Тепер "радник" ЗУНР використовував свої проповіді для виправдання політики Польщі. Митрополит створив Український католицький союз і в 1931 році підпорядкував українську греко-католицьку церкву Риму. Таким чином Шептицький підняв свій "авторитет" в очах польської влади. В цей час українсько-польські відносини значно погіршалися, що не перешкодило митрополитові закликати народ до терпіння і засуджувати терористичні акції ОУН. У 1939 році Західна Україна увійшла до складу УРСР і "принциповий" Шептицький публічно відрікся (1940 р.) від своїх антирадянських проповідей. Свою кафедру він почав використовувати для закликів до співпраці з комуністами. "Червона" діяльність митрополита була недовгою. 22 червня 1941 року фашисти перетнули кордон Радянської України, і вже 1 липня "владика" вітав "непереможну" німецьку армію і визнав уряд ОУН. (Нагадаю, що в 30-і роки Шептицький гнівно засуджував саме цих людей - Бандеру, Лебедя, Стецько…). Як приклад, процитую лист митрополита: "По волі всемогутнього і всемилостивого пана… почалася нова епоха в житті державної соборної самостійної України… Військовий час вимагає ще багато жертв, проте справа, почата в ім’я господнього… буде доведено до успішного кінця… Звитяжну німецьку армію прівествуєм, як визволительку від ворога. Встановленій владі віддаємо належну слухняність…". До беззастережної слухняності і співпраці з фашистами він закликав і в своєму обігу до віруючим від 5 липня 1941 року. Коли до Львова увірвалися вояки з "Нахтигаля", то насамперед вони "відправилися представлятися Шептицькому". Вислухавши доповідь Гриньоха (капелана "Нахтігаля"), митрополит благословив майбутній "уряд" Стецько і "легіонерів": "Благословляю вас, сини мої, на священну боротьбу в ім’я правди Божої. У наших руках доля народу нашого і наше майбутнє. Починайте з Богом!" І "нахтигалівці", напучувані Шептицьким, влаштували, як відомо, різанину. Мабуть, митрополит не знав, на що він благословляв оунівських вояк? Безумовно, знав! По-перше, йому про все докладав Гриньох. По-друге, до нього неодноразово зверталися місцеві жителі з проханням про допомогу. Наприклад, дружина академіка Цешинського, особисто знайома з митрополитом, попросила Шептіцкого проявити сприяння в звільненні чоловіка. "Гуманний" князь церкви відповів їй, що він "не втручається в мирські справи". Ніякі звірства фашистів і їх соратників не заважали "слузі божому" укріплювати свої позиції. Для цього Шептицький був готовий на все: закривати очі на будь-які звірства і догоджати, догоджати, догоджати… З листа Шептицького А.Гитлеру від 23 вересня 1941 року. "Як голова української греко-католицької церкви я передаю вашому превосходительству мої серцеві поздоровлення з приводу оволодіння столицею України - златоглавим містом на Дніпрі Києвом… Оскільки доля нашого народу відтепер віддана Богом переважно у Ваші руки, ми сподіваємося, як вельми зацікавлений друг Німеччини, в цій боротьбі, яку Ви ведете". Звернете увагу на число, яким датовано послання. До цього часу вже встигли "відрізнитися" знищенням мирного населення вояки з "Нахтигаля" і української поліції, фашисти розігнали "уряд", благословлений Шептицьким, але митрополит гне свою лінію, доля українців в руках німців, і ті можуть їй розпоряджатися. Через декілька днів фашисти так і розпорядилися… у Бабиному Ярі… У 1944 році стало ясно, що ніяке диво не врятує фашистів і їх "союзників" з ОУН. Але у Шептицького вже не було "зворотної дороги" - аж надто багато що  пов’язувало митрополита з нацистами і націоналістами. До нього-то і звернувся ватажок УПА Шухевич за порадою: що робити оуновцям в ситуації, що створилася? Шептицький порадив ватажкові "повстанської армії" шукати союзу з Англією і Америкою і не припиняти "війну" з Радянським Союзом: "А зараз запам’ятаєте син мій… Всякі переговори УПА з Радами - це зрада наших націоналістичних ідеалів. Нагадаєте нашим людям: вірність до останнього!". Цією директивою Шептицький прирік на смерть багато українців як з числа мирного населення, так і з ОУН. Сам митрополит не побачив діяння рук своїх - він помер 1 вересня 1944 року.