Народився в Києві в сім’ї працівника мельзавода і домогосподарки. Закінчив з срібною медаллю середню школу і Київський політехнічний інститут. Ще в дитинстві закохався у футбол, який став сенсом всього його життя.
Амплуа - лівий крайній і центральний нападаючий. Починав грати в столичній ДЮСШ, потім - у ФШМ (Футбольній школі молоді). Виступав за команди "Динамо" (Київ) - 1957-1964гг., "Чорноморець" (Одеса) - 1965-1966рр. "Шахтар" (Донецьк) - 1967-1968рр.
У чемпіонатах СРСР провів 258 матчів, забив 71 гол. Чемпіон СРСР 1961 року, срібний призер чемпіонату СРСР 1960-го, володар Кубка СРСР 1964 року.
За збірну СРСР провів два матчі, за олімпійську збірну СРСР - сім матчів, забив один м’яч. Двічі входив в список 33-х кращих гравців СРСР.
Один з кращих форвардів СРСР першої половини 60-х. Індивідуально сильний, відмінно володів дриблингом із зміною ритму і напряму руху. Володів прицільним ударом з лівої ноги, уміло грав головою. Увійшов до історії радянського футболу як блискучий виконавець кутових ударів. Підкручений м’яч, зробивши в повітрі широку дугу, нерідко потрапляв у ворота без чиєї-небудь допомоги. Особливо добре знаходив спільну мову на полі з Олегом Базільовічем і Валентином Трояновським.
Як головний тренер В.Лобановський очолював команди:
- "Дніпро" (Дніпропетровськ) - 1969-1973рр. (у 1971 р. вивів команду у вищу лігу);
-"Динамо" (Київ) - 1974-1982рр., 1984-1990рр., 1996 - травень 2002 (5-кратний чемпіон України (1997, 1998, 1999, 2000, 2001 рр.), 3-кратний володар Кубка України (1998, 1999, 2000 рр.), 8-кратний чемпіон СРСР (1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986, 1990 рр.), 6-кратний володар Кубка СРСР (1974, 1978, 1982, 1985, 1987, 1990 рр.), володар Кубка Кубків 1975, 1986 рр., Суперкубка УЄФА 1975-го).
Очолював збірну СРСР в 1975-76рр., 1982-83рр., 1986-90рр. Зокрема - на чемпіонатах світу 1982 (разом з Костянтином Беськовим і Нодаром Ахалкаци), 1986 і 1990 рр. Під керівництвом В.Лобановського збірна СРСР ставала бронзовим призером Олімпійських Ігор 1976-го і срібним призером чемпіонату Європи 1988-го. Всього - 77 матчів (42 перемоги, 19 нічиїх, 16 поразок).
Тренував збірні ОАЕ (1990-93 рр.) і Кувейту (1994-96 рр., третє місце на Азіатських іграх).
З січня 1998 по грудень 2001 рр. - головний тренер збірної України.
Найбільший тренер-практик, що добився видатних досягнень не тільки у всесоюзних змаганнях в роки СРСР, але і на міжнародній арені. Один з найавторитетніших фахівців в світовому футболі. У нім вдало поєднувалися тренерський талант і великі організаторські здібності.
В.Лобановським були упроваджені в практику передові досягнення спортивної науки (метод інтервального тренування), реалізовані принципи так званого "системного футболу", основу якого складають универсалізм футболістів і висока інтенсифікація гри, розроблена довготривала програма відбору і підготовки молодих футболістів з урахуванням модельних характеристик.
"Динамо" зразка середини 1970-х зробило переворот в свідомості багатьох великих тренерів. Марчело Ліппі одного разу признався, що багато чому навчився у Лобановського, Енцо Беарзот захоплювався командою українського тренера, Фабіо Капелло конспектував тонкощі тренувального процесу під його керівництвом.
В.Лобановський помер 13 травня 2002 року. 7 травня в Запоріжжі у тренера під час матчу "Динамо" з місцевим "Металургом" трапився інсульт, від наслідків якого він помер опісля п’ять днів.
Нагороджений орденами "Знак шани" (1971), Трудового червоного прапора (1987), Кавалер Рубінового ордена УЄФА "За заслуги". Герою України (посмертно). Його ім’ям названий київський стадіон "Динамо".