Іван Остапович Виговсь­кий — активний учасник Національно-визвольної війни українського народу в середині XVII століття — походив зі старовинного шляхетського роду Лу-чичів-Виговських. Освіту він здобув у Києво-Моги-лянському колегіумі, пев­ний час служив у держав­них установах Речі Поспо­литої, працював юристом у міському суді в Луцьку, виконував обов’язки на­місника луцького старо­сти,

Іван Остапович Виговсь­кий — активний учасник Національно-визвольної війни українського народу в середині XVII століття — походив зі старовинного шляхетського роду Лу-чичів-Виговських. Освіту він здобув у Києво-Моги-лянському колегіумі, пев­ний час служив у держав­них установах Речі Поспо­литої, працював юристом у міському суді в Луцьку, виконував обов’язки на­місника луцького старо­сти, перебував на війсь­ковій службі. Під час Націо­нально-визвольної війни Іван Виговський став одним із найближчих соратників Б. Хмельницького. Будучи генеральним писарем Військової канцелярії, він перетворив її на розгалужений та ефективний механізм державного управління.
У вересні 1657 році на Корсунській раді Виговський був обра­ний гетьманом України. Він намагався провадити незалежну внутрішню й зовнішню політику, виступав проти обмеження прерогатив української центральної влади на користь мос­ковського царя, проти посилення російської військової й адміністративної присутності в Україні. Для того щоб позбути­ся залежності від Москви, гетьман у 1658 році поновив дію українсько-кримського союзного договору, а восени того ж ро­ку уклав Гадяцьку угоду з польським королем. Згідно з цією угодою Гетьманщина мала увійти до Речі Посполитої як Вели­ке князівство Руське з окремим сеймом, адміністрацією й військом.
Виговський вимагав рівності православного духовенства з ка­толицьким, збереження прав Української православної церк­ви, надання київському митрополиту та єпископам місць у се­наті. Він також домагався визнання за Києво-Могилянським колегіумом статусу академії.
Іван Виговський шукав шляхи незалежності для України. Не-задоволений тиском з боку Московської держави, він на­прикінці червня 1659 року разом з кримським ханом здобув блискучу перемогу над царськими військами під Конотопом. Проте ця перемога не мала розвитку. Іван Виговський надав пе­ревагу польській і литовський орієнтації. Результатом цього став Гадяцький договір, у якому не були враховані інтереси широких верств козацтва. Невдоволення зростало, і воно спри­чинило повстання проти Івана Виговськрго, причому повста­лих підтримав і легендарний кошовий отаман Іван Сірко. У жовтні 1659 року Виговський залишився без гетьманської булави, але як воєвода київський і сенатор Речі Посполитої він продовжував перебувати на службі в короля Яна II Казимира. Щоправда, з 1662 року Іван Виговський брав активну участь у діяльності Львівського Ставропігійного братства і готував ан-типольське повстання. Він планував домогтися незалежності України вже під протекцією турецького султана. Його життя обірвалося трагічно. У березні 1664 року Івана Виговського схопили поляки й за вироком військового трибуналу (хоч як сенатор Речі Посполитої він підлягав лише суду короля) стра­тили.