Почалося все в далекому Китаї, де ось вже другу тисячі років в перший день Нового року залишають свої візитні картки з різними побажаннями тим, кого не змогли побачити на свято. Традиційний колір таких карток - червоний, хоча на початку XX сторіччя з'явилися і білі. Господар напередодні свята вивішує для них біля дверей мішечок з написом "Вибачите, що не можу прийняти особисто".
Чим не наші новорічні листівки?
Очевидно, спочатку виникли написи, що супроводжували новорічні подарунки, а потім — і власне вітання на листівках. Зазвичай найчастіше бажали (як і у наш час) щастя, здоров'я, довголіття і благополуччя. А ось на острові Гельголанд в Балтійському морі люди спрадавна бажали один одному «спокійного серця».
Вважається, що звичай обмінюватися до Нового року вітальними листівками виник в Англії. Першим відправив новорічне поздоровлення поштою англієць Генрі Коул, поздоровляючи своїх друзів з тим, що наступає 1843 рік. Пізніше саме він звернувся до свого друга Джона Герслі з проханням намалювати новорічну листівку. З цього ескіза в Лондоні була надрукована перша партія, що складалася з тисячі екземплярів новорічних листівок.
З тих пір звичай вітати своїх близьких і друзів з Новим роком поштовими листівками став популярним у всьому світі. До нас ця традиція прийшла безпосередньо з Англії. А от японці напередодні Нового року дарують друзям листівки із зображенням тварини, яка символізує Новий рік. У нашій країні майже на всіх різдвяних вітальних листівках початку ХХ ст. — зображення ялинки з подарунками.
Часто листівки були справжнісінькими витворами мистецтва - вони прикрашалися яскравими доробками, а "сніг" іноді робили з борної кислоти, який виглядав майже як справжній. Картинки часто ставали частиною інтер'єру, а провінційні дівчата прикрашали ними свої шкатулки і альбоми.
| 
