Олександр був сином Філіпа II Македонського і цариці Олімпіади, дочки епірського царя Неоптолема. Обдарований від природи, він змалку захопився військовою справою. Цьому чимало сприяв батько, учасник багатьох військових походів та кампаній давньогрецького світу. Цар-полководець Філіп II сам навчав сина військовому мистецтву, у чому той незабаром процвітав. У давнину переможець у війні вважався людиною великого державного розуму. Царевич Олександр уперше командував загоном македонських воїнів, коли йому виповнилося шістнадцять років. Для тієї епохи це було звичайним явищем - син владики просто не міг не бути військовим ватажком на підвладній йому землі.

На початку свого царювання Олександр часу не марнував. У мирний час він проводив дні, розбираючи судові справи, віддаючи військові розпорядження, полював і читав. Олександр не балував македонську аристократію своїм спілкуванням з нею, намагаючись якнайбільше бувати серед воїнів, яким судилося звести його на вершину полководницької слави.

Талант воєначальника і мужність воїна царевич продемонстрував вже в 338 році, коли розбив "священний загін" фівійців у битві під Херонеєю. Олександр командував у бою всією македонською кіннотою чисельністю 2 тисячі вершників (крім цього, цар Філіп II мав ще 30 тисяч добре навчених і дисциплінованих піхотинців). Батько сам направив його з важкоозброєною кіннотою на лівий фланг супротивника, де стояли фівійці. Молодий воєначальник македонських кіннотників стрімким ударом розбив фівійців, які майже усі були винищені в битві, а після цього атакував афінян з флангу і з тилу. Ця перемога стала останньою для переможця. Цар Філіп II, який готував великий військовий похід на Персію, був убитий змовниками в серпні 336 року. За однією з версій, убивство було організовано його дружиною Олімпією, матір'ю Олександра, яка на той час розлучилася з царем.

Вступивши на батьківський престол, 20-річний цар Македонії одержав добре навчене військо, ядро якого складали загони важкої піхоти. Насамперед цар Олександр затвердив гегемонію Македонії серед грецьких держав. Він змусив визнати за ним необмежену владу верховного військового вождя в майбутній війні з Персією. У 336 році він був обраний главою Коринфського союзу, зайнявши місце батька. Потім молодий цар здійснив переможний похід проти варварів, які жили в долині Дунаю і приморській Іллірії. Силою зброї Олександр примусив їх визнати його, правителем і допомагати йому своїми військами у війні з персами. Поки Олександр воював у північних землях, у Греції поширилася чутка про його смерть, і греки, особливо фівійці та аіфіняни, виступили проти македонського правителя. Тоді цар Олександр форсованим маршем раптово підступив до стін Фів, захопив і зруйнував це місто.

Засвоївши урок, Афіни здалися переможцеві. Навесні 334 року Олександр Македонський почав похід до Малої Азії, залишивши замість себе намісником воєначальника Антипатра і доручивши йому у підпорядкування 10-тисячне військо. Він швидко переправився на побудованих задля цієї мети суднах через Геллеспонт на чолі війська, що складалося з 30 тисяч піхотинців і 5 тисяч кіннотників. Перський флот не зміг перешкодити цієї операції. Олександр не зустрів серйозного опору, поки не дійшов до річки Граник, де його чекали великі сили ворога. У битві на ріці Граник Олександр Македонський особисто очолював важкоозброєну македонську кінноту і нерідко знаходився у самій гущавині бою, ризикуючи життям.

Але в нагоді ставали або охоронці, які билися поруч, або особиста хоробрість і військове мистецтво. Саме особиста мужність, помножена на полководницьке мистецтво, принесло Олександрові Великому небувалу популярність серед македонських солдатів. Після блискучої перемоги більшість малоазіатських міст із переважно еллінським населенням відкрило фортечні ворота завойовнику. Тільки незалежні міста Мілет і Галікарнас чинили завзятий збройний опір, однак відбити натиск македонських військ вони не змогли. Наприкінці 334 - на початку 333 років до н.е. Олександр скорив області Карію, Лікію, Памфілію і Фрігію, улітку 333 року до н.е. - Каппадокію і направився в Кілікію. Однак небезпечна хвороба царя-полководця призупинила переможний хід македонської армії.

Ледь прийшовши до себе, Олександр через кілікійські гірські проходи рушив до Єгипту. Єгипет, який був однією з найбільш густонаселених країн Стародавнього світу, скорився Олександрові Македонському без жодного опору. Наприкінці 332 року до н.е. завойовник заснував на морському узбережжі у дельті Нілу місто Олександрію, що незабаром перетворилося на великий торговий, науковий і культурний центр еллінської культури.

Навесні 331 року до н.е., одержавши значні підкріплення від царського намісника в Елладі Антипатра, Олександр Македонський пішов війною на Дарія, що уже встиг зібрати велике військо в Ассирії. Македонська армія перетнула річки Тигр і Євфрат, і 1 жовтня цього ж року поблизу Гавгамели, неподалік міста Арбели та руїн Ніневії, супротивники зійшлися в битві. У царя Дарія тепер було мало надій на успіх у війні. Незважаючи на значну перевагу перського війська в чисельності й абсолютний - у кінноті, полководець Олександр, завдяки мистецькій тактиці ведення наступального бою, знову здобув блискучу перемогу.

Цього разу він увів у бій армію чисельністю 47 тисяч чоловік. Армія Дарія III Кодомона знову перевершувала македонців у 3-4 рази. Олександр, який знаходився зі своєю важкою кавалерією на правому фланзі македонської бойової позиції, пробив пролом між лівим флангом і центром персів і потім атакував їхній центр. Дарій III тікав у числі перших, а за ним у повному безладді - все його військо. За деякими даними, втрати ворожого війська сягали 50 тисяч осіб. Переможці недорахувалися лише 500 воїнів. З поля бою македонська армія рушила на Вавилон, що здався без бою, хоча і мав могутні фортечні стіни. Незабаром переможці захопили перську столицю Персеполіс і величезну царську скарбницю. Блискуча перемога при Гавгамелі зробила Олександра Македонського володарем Азії - відтепер Перська держава лежала біля його ніг. До кінця 330 року до н.е. цар Македонії підкорив собі всю Малу Азію і Персію, досягши мети, поставленої батьком.

Цар Македонії, організувавши правління новими завойованими землями, рушив через пустелі Гедрозії (сучасного Белуджістану) на Захід. Грецький флот на чолі з Неархом рушив назад уздовж морського узбережжя. У цей час Олександр послідовно навчав полонених воїнів македонській тактиці, що викликало невдоволення серед греків.

Олександрові Великому так і не довелось повернутися додому. У Вавилоні, де він жив, зайнятий державними справами і планами нових завойовницьких походів, після одного з банкетів, цар раптово занедужав і через кілька днів помер на 33-ому році життя. Вмираючи, він не встиг призначити свого спадкоємця. Один з найближчих його соратників - Птоломей перевіз тіло володаря у золотій труні в Олександрію і поховав його там.

Надпис на надгробному камені могили Олександра Македонського свідчить: "Цього клаптика землі виявилося досить для того, кому не вистачило Всесвіту".

Про розсудливість Македонського свідчать переклади з його виступів перед військовими.

- Отже, ми можемо рушити на схід. Які ще є пропозиції?

- Можна рушити на захід...
- Ні, це неможливо. Ми не можемо рухатися одночасно в протилежних напрямках.
- Тоді чому б нам не рушити на південь?

На південь? Заманливо... Але ви упевнені, що саме на півдні ми зустрінемо супротивника?..
Північ теж відпадає, тому що ми прийшли з півночі, і йти туди - значить відступати.
Таким чином, ми рухаємося на схід. Сонце буде сліпити очі моїм воїнам і вони не злякаються супротивника. Отже, на сході успіх нам гарантований!..