Ставропольщина, іст.-геогр. край, положений у центр. частині
Передкавказзя, між Кубанню на зах. і Терщиною на півд. сх., Доном і
Калмикією на півн. і півн. сх. та землями кавказьких верховинців на
півд. зах. Територія С. покривається приблизно з кол. Ставропільською губ. (у
межах 1861 — 1920 pp. — 59 500 км2) і сучасним Ставропільським краєм
(С. к.; 66500 км2 без Карачаївсько-Черкеської Автономної Обл. — К.-Ч.
А. О.), до якого входить майже вся кол. Ставропільська губ. і
півн.-зах. частина кол. Терської обл. До 1930-их pp. C. була заселена
українцями та росіянами і входила до складу укр. мішаної етнічної
території.

Ставропольщина, іст.-геогр. край, положений у центр. частині Передкавказзя, між Кубанню на зах. і Терщиною на півд. сх., Доном і Калмикією на півн. і півн. сх. та землями кавказьких верховинців на півд. зах.

Територія С. покривається приблизно з кол. Ставропільською губ. (у межах 1861 — 1920 pp. — 59 500 км2) і сучасним Ставропільським краєм (С. к.; 66500 км2 без Карачаївсько-Черкеської Автономної Обл. — К.-Ч. А. О.), до якого входить майже вся кол. Ставропільська губ. і півн.-зах. частина кол. Терської обл. До 1930-их pp. C. була заселена українцями та росіянами і входила до складу укр. мішаної етнічної території.

Природа

Більшу частину С. займає Ставропільська височина, меншу — частини Прикаспійської низовини на сх. та Кумо-Маничської западини на півн. і передгір’я Кавказу з горами — лаколітами Кавказьких Мінеральних Вод на півд. зах.

Клімат С. переходовий від помірковано-континентального на зах. до більш континентального і посушливого на сх.; температура січня від -4 до -6°Ц., липня + 22 — 25°Ц., веґетаційний період до 220 днів. Кількість атмосферичних опадів від 600 мм на півд. зах. до 250 мм на півн. сх., сніговий настил незначний (10 — 15 см) і нестійкий.

Ріки належать до сточища Озівського і Каспійського морів; більші з них: Єгорлик, Калаус, Кума, Манич; на зах. притоки р. Кубані; ріки перев. використовують для зрошення. На С. чимало невеликих, гол. ч. солоних оз. (найбільше Манич-Гудило).

Ґрунти

у зах. і центр. частині різні чорноземи і темнокаштануваті, на сх. і півн. сх. — яснокаштануваті. Рослинність степ.; вона міняється залежно від вологости у напрямі з зах. і півдня на сх. і півн. сх. — з барвистого степу типчинно-ковилового до сухого-трав’яного, сухого і напівпустельного. У вологішій частині Ставропільської височини та на передгір’ї Кавказу, поширений Лісостеп з дубово-грабово-буковими лісами. Степ і Лісостеп майже цілком розорані.

Історія

з сер. 17 до сер. 19 в. Хоч в сер. 16 в. на Кавказі і на С. почалися впливи Москви і з поч. 18 в. С. входила номінально до складу Рос. Імперії, та хоч уже в 16 — 17 вв. почалася коз. колонізація (на зах. донських, на сх. терських козаків), однак центр. положена С. була лише слабо заселена кочовими ногайцями і калмиками (приблизно 80 000), а на передгір’ї кавказькими верховинцями — карачаївцями й черкесами; тільки зрідка на С. заходили «уходники». До тривкого заселення С. дійшло щойно за останньої чверті 18 в. у зв’язку з будовою рос. урядом однієї з кавказьких оборонних (перед кавказькими верховинцями) ліній — Моздоцько-Озівської (1777 — 80) з центром у Ставрополі (1777). Для служби на ній переселено хоперських (з Дону) і волзьких козаків. Незабаром при укріпленнях виникли коз. станиці й садиби вояків, які закінчили службу. 1785 С. увійшла до складу Кавказької обл., з 1802 — губ., перейменованої (по різних змінах) 1847 на Ставропільську губ. По відокремленні від неї 1861 Терської обл. межі С. губ. остаточно усталилися. На відміну від Кубанської і Терської обл. С. (з 1898) не входила до складу Кавказького краю.

Рос. уряд був зацікавлений у швидкому заселенні С. також тому, щоб мати тут базу (людську і харч.) для кавказьких воєн. Для цієї мети він роздав кращі землі рос. поміщикам (серед ін. і кн. Вяземським, Безбородькам і Чернишовим, графам Воронцовим), які їх заселювали кріпаками. Але значно сильнішим від поміщицької колонізації було спонтанне поселення селян, яке влада леґалізувала указом 1804, даючи пільги всім, що оселювалися на С. Початки колонізації були важкі через часті посухи, сарану, пошесні хвороби (зокрема чуму). Панівною була перелогова хліборобська система (розорано лише 10% усіх земель), гол. збіжжям були озима і яра пшениця, далі — овес і ячмінь. Збіжжеві продукти йшли на самопостачання і для війська (експорт був ускладнений труднощами транспорту). Натомість з С. вивозили велику рогату худобу (її гнали аж до Москви), коні, вовну, шкіру; відомі були ярмарки свійських тварин у Ставрополі. Населення С. на кін. 1850-их pp. зросло до 340000 (5,5 осіб на 1 км2); єдиним м. був Ставропіль (на поч. 19 в. — 3 000, 1853 — 17 600 мені.). Найгустіше були заселені степи між Єгорликом і Калаусом та долина Калаусу. Соц. склад населення С. разом з Терщиною був у 1853 такий: 48,7% козаків, 32,0% держ. селян, 16,2% кочовиків, 3,1% поміщицьких селян та ін.

Значний приріст населення почався по скасуванні кріпацтва. На С. іміґрували тоді гол. з України — Лівобережжя й Катеринославської губ., далі з мішаних рос.-укр. губ. — Воронізької і Курської та з суто рос. Орловської. На поч. 20 в. серед іміґрантів українці становили 49,5%, росіяни — 36,6%.

Зростання населення С.
Рік перепису     Населення, тис. осіб     Відносна зміна чисельності населення Ставропільщини, %     Відносна зміна чисельності населення Кубані, %
1867     349     100     100
1897     873     253     516
1914     1 150     340     834

1897 — 9% населення жило у м. Тоді, за переписом населення, українці становили 36,6% усього населення (серед сіль. — 39,9%), росіяни — 55,3%; серед ін. переважали кочовики (ногайці, калмики і туркмени), яким віддано сх. і півн.-сх. частину С. Т. ч. С. стала мішаною рос.укр. територією.

Разом з зростанням населення дійшло до далекосяжного розорення цілини; переважала трипільна система хліборобства; урожайність була невелика — 0,7 т зерна з 1 га. С. мала тоді не лише надвишки продуктів тваринництва (рогатої худоби і вовни; при чому, замість грубошерстих овець, щораз більше було тонкорунних), але й пшениці (1913 — 0,8 млн т). Вивіз улегшувала будова залізниць: Ростів — Владикавказ (1875), Кавказька — Ставропіль (1897) і Пелагіяда — Винодільне (1916). Промисловість, майже виключно харч., була слабо розвинена.

С . з 1917 . По революції 1917 С. порівняно з сусідніми Доном, Кубанню, Тереком відогравала під час громадянської війни пасивну ролю, бо в цих останніх завдяки активності коз. військ були створені власні автономні держави. З кін. 1917 До поч. 1920 С. була територією війни між Рос. Добровольчою Армією і більшовиками. У січні 1918 на С. постала як складова частина РСФСР т. зв. Ставропільська сов. респ.; від сер. 1918 до поч. 1920 С. володіли білі, пізніше закріпилася сов. влада. С. увійшла до складу великої адміністративно-тєриторіяльної одиниці Півн. Кавказу, який 1924 — 30 був поділений на округи, при чому кол. С. губ. охоплювала С. округу та частини Терської, Армавірської і Сальської. У 1937 — 43 С. була основною частиною Орджонікідзівського краю, 1943 оформлено С. край, до якого увійшла і К.-Ч. А. О. Від літа 1942 до поч. 1943 майже вся С. була окупована нім. військом.

Еволюція політ., екон. і демографічних відносин була на С. за радянських часів така сама, як у всьому СРСР, зокрема в РСФСР.

Серед ін. національностей було: 21 000 німців (гол. у Благодарненському, Винодільнянському і Невинномиському рнах), 7 000 вірменів, 3 000 греків. Розміщення українців (див. карта на 1220 стор.) було нерівномірне. Найменший відсоток (5 — 10%) вони становили у півд.-зах. частині С., здовж кол. оборонної лінії Моздок — Ставропіль — Озів, де оселювано у 18 в. коз. і рос. поселенців; найбільший — у півн.-сх., заселеній перев. у другій пол. 19 в., коли серед іміґрантів переважали українці. Основою зростання населення у 20 в. був природний приріст, бо іміґрація малощо перевищувала еміґрацію; серед іміґрантів (за переписом 1926) переважали вихідні з укр. земель.

Зміни населення після 1926 виявляли на С. ті самі фази, що й на ін. укр. землях (хоч не були аж так виразні): сер. приріст до 1931 і у 1935 — 40, спад у 1932 — 34 (голод) і 1942 — 45 (війна), та значний приріст по 1945. Ввесь час підвищується відсоток міської людности. Зміни населення С. к. (без К.-Ч. А. О.) за переписами чи приблизними даними такі (у дужках відсоток міськ. населення; ч. на 1939 перебільшене).

На зростання населення впливає далі гол. природний приріст, менше — позитивний Баланс мандрівок: за 1968 — 69 — 16 900 осіб (0,7% всієї людности).

Густота сіль, (і всієї) людности (див. карта на 1218 стор.; дані дещо застарілі) залежить від геогр. умов: вона найменша (2 — 8 осіб на 1 км2) у смузі пустинного Степу, сер. (8 — 25) у смузі Степу, вища (25 — 50) на добре зрошеному передгір’ї й у долинах рік Куми і Калаусу, доходить до 100 в р-ні Кавказьких Мінеральних Вод. За останні десятиліття зросло сіль. населення у посушливих р-нах завдяки поступові іриґації. Села С. перев. багатолюдні і розміщені у долинах рік. Найбільшим скупченням м. є р-н Кавказьких Мінеральних Вод (ч. меш. у тис. на 1973 — 75): П’ятигорськ (101), Кисловодськ (91), Ессентуки (66), Мінеральні Води (59); ін. важливіші розкинені м.: Ставропіль (233), Невинномиськ (92), Будьонновськ (кол. Прикулськ; 38).

Сучасні нац. відносини на С. не відомі. За сов. переписами 1959 і 1970, українці мали б майже зникнути (ч. для С. к. без К.-Ч. А. О.):

Не заперечуючи русифікації українців за межами УРСР, спричиненої насамперед позбавленням українців усіх нац. прав (див. стор. 2 647), трудно уявити, щоб процес русифікації за одне покоління пішов аж так далеко, тим більше, що у низці р-нів українці значно переважали. Зникнення українців — це скорше статистична маніпуляція, яка має довести, що українців за межами УРСР майже немає. За переписом 1970, на 48 700 українців ледве 24 300 подало укр. мову як рідну. Крім того, 9200 нею володіло, а 15400 її не знало.

Нар. господарство. До поч. 1930-их pp. С. була аґрарною країною з надвишкою с.-г. продуктів (гол. пшениці і вовни) тепер — має пром.-с.-г. характер. 1940 продукція промисловості зросла порівняно з 1914 у 20 разів, 1974 порівняно з 1940 — У 12.

Розвиткові сіль. господарства перешкоджає посушливість підсоння і маловодність річок, чому частково протидіє штучне зрошення. Кол. степ розораний, за винятком пустинного. На поч. 1950-их pp. рілля займала 1/2 всієї площі, у 1950-их pp. розорано чималі масиви цілинних степів, так що 1974 (ч. для С. к., без К.-Ч. А. О.) рілля становила 63% всієї площі; ін. вгіддя: пасовища — 22%, сіножаті — 3%, ліси й чагарники — бл. 2%, ін. (сади, виноградники) — бл. 2%; невжитки — бл. 10%. У більшості р-нів рілля становить 60 — 80%, у півпустинних степах до 20% (тут переважають пасовища — від ⅓ до ½ всієї площі). Посівна площа становила на 1974 — 4073000 га; порівняно з 1913 зросла у 1,5 рази, але зменшилася порівняно з 1965 (4 567 000 га), коли розорано і непридатні для хліборобства землі. Зміна структури посівної площі така, як на Україні і в усьому СРСР (У %):

1913 | 1955 | 1974

Зернові | 94,0 | 62,0 | 55

Кормові | 0,4 | 29,2 | 36

Технічні | 4,0 | 6,4 | 7

Ін. їстівні і картопля | 1,6 | 2,4 | 2

Серед зернових 70% становить озима пшениця (у 1950-их pp. — 60%; 1896 — 62,5%, у тому ч. 46% озима і 16,5% яра), 13% — ячмінь, по 4% кукурудза (частка її значно зменшилася порівняно з 1950-ми pp.), овес і просо. Пересічний річний заг. збір усіх зернових за 1970 — 74 — 4,3 млн т (у тому ч. 3,0 млн т пшениці), з 1 га — 19,5 центнерів (1956 — 60 — 13,0; 1913 — 8,5). Гол. техн. культури: соняшник (70% площі всіх техн.; пересічний річний збір за 1970 — 74 — 206 000 т), а також цукровий буряк, рицина, коріянд, соя та ін. Під садами було 61400 га (гол. у зах. і півд.-зах. частині), під виноградниками — 17500 га (у долині р. Куми).

Тваринництво 1974 дало 58% заг. продукції сіль. господарства. Поголів’я (С. к., без К.-Ч. А. О.) у млн: велика рогата худоба 1,1 (40% всіх умовних свійських тварин), у тому ч. 0,36 корів, 5,8 (48%) овець і кіз, 0,9 (6%) свиней, бл. 10 (6%) свійської птиці; велика рогата худоба молочно-м’ясної породи. Вівчарство С. має всесоюзне значення (11% поголів’я тонкорунних мериносів всього СРСР); воно поширене на всій С.; найбільшу ролю відограє у центр, і зокрема сх. частині. Овець випасують у великих отарах по 600 — 1 000 штук, їхня кількість зростає (1916 — бл. 2 млн, 1960 — 5,3).

Для сіль. господарства велике значення має штучне зрошення; площа зрошених земель зросла (у тис. га) з 44 у 1950 до 65 у 1960, 167 у 1970 і 211 у 1974; зрошених пасовищ до 1,5 млн га. Основні обводнювально-зрошувальні системи: Правоєгорлицька, Терсько-Кумська, Ізобильненська, Кумська та Ставропільський і Невинномиський канали.

У структурі промисловості гол. ролю відограє харч. (1974 — 29,3%, 1966 — 37,8% заг. пром. продукції) і легка (21,8 і 23,7); щойно у 1950-их pp. розвинулася машинобудів. і. металообробна (17% і 12%), хем. (13,4%) та електроенергетична промисловість, які становлять ⅓ всієї продукції (1966 — 19%). 1974 в С. к. вироблено 9 385 млн квт-год. електроенергії (1940 — 58 млн квт-год.). Заг. потужність електростанцій 2240 міліват. Найпотужніші гідроелектростанції: Невинномиська і Ставропільська.

Харч. промисловість переробляє місц. сировину, вона розміщена в усьому краю. Гол. її галузі: м’ясна (Ставропіль, П’ятигірськ, Кисловодськ, Георгієвськ, Ессентуки, Невинномиськ, Будьонівськ, Мінеральні Води та ін.); мукомольна (Ставропіль, Невинномиськ, Георгієвськ, Будьонівськ, Ізобильний); плодово-консервна (Георгієвськ, Ессентуки, Ізобильний); олійна (Невинномиськ, Георгієвськ); виноробна та ін. Гол. зав. машинобудів. і машинообробної промисловості: с.-г. машин у П’ятигорську, авторемонтний у Невинномиську та у Ставрополі: «Електроавтоматика», автопричепів, інструментальний та ін. Газова і нафтова промисловість постала щойно у першій пол. 1950-их pp. 1974 видобуток газу дійшов до 13 млрд м3 або 5% всесоюзного (гол. р-н Півн.-Ставропільський), нафти — до 7 млн т, або 1,5% всього СРСР (гол. на сх. С., поблизу р. Куми). Ставропільський газ іде газопроводом (через Ростов) на Україну, до Москви і Ленінграду; нафта транспортується нафтопроводом Затеречний — Ґрозний. На базі видобутку нафти розвинена нафтохем. промисловість у Нафтокумську і Затеречному; ін. галузі хем. промисловості: азотовотуковий комбінат у Невинномиську, зав. хем. реактивів і люмінофорів у Ставрополі й ін. Ін. галузі промисловості: легка — текстильна (зокрема Невинномиська фабрика), швейна (Ставропіль, Кисловодськ, П’ятигорськ, Ессентуки) і взуттєва (Ставропіль, П’ятигорськ); будів. матеріялів: зав. залізобетонних виробів (Ставропіль, П’ятигорськ, Мінеральні Води), стінних матеріялів і керамзиту (Ставропіль); невелике значення має деревообробна і мебльова промисловість.

Група курортів Кавказькі Мінеральні Води.

С. ще незадовільно забезпечена зал. (довж. 846 км або ледве 1 км на 100 км2). Півд.-зах. С. перетинає електрична Півн.-кавказька зал. — Ростов на Дону (вона сполучає С. з Кубанню й Україною), від якої відходять бічні лінії: Георгієвськ-Будьонновськ і Мінеральні Води-Кисловодськ; на півн. зах. С. гол. залізниця Кавказька — Дивне — Еліста з відногами до Ставрополя і Благородного. Довж. автострадної мережі 11 500 км, серед них: Москва — Ростов — Баку, Ставропіль — Теберда, Ставропіль — Дивне, П’ятигорськ — Нафтокумськ, — Черкеськ.

На С. можна виділити такі екон. р-ни: півн.-зах.: основний пром. р-н, надвишка зерна і тваринництва, гол. м.: Ставропіль і Невинномиськ; центр.: важливий с.-г. р-н (зерновий, вівчарство), різноманітна промисловість, гол. м. Будьонновськ; сх.: вівчарство, видобуток нафти, гол. м.: Нафтокумськ і Затеречний; півд. — курортний: курорти, харч. і легка промисловість, продукція зерна і тваринництва, гол. м.: П’ятигорськ, Кисловодськ, Ессентуки, Желєзноводськ.