Назва «Покуття» зустрічається вже у джерелах XIV ст. як визначення
адміністративно-територіальної одиниці. На карті України Боплана з 1650
р. ця територія значиться як «Ukraine pars quae Pocutia vulgo dieitur»
— частина України, яку народ називає Покуття. Походження назви має
різне тлумачення. Найдостовірнішим є виведення її від слова кут — як
найменування землі «в кутах»,

Поку́ття (Поку́ттє) — історико-географічна область України, сх. частина сучасної Івано-Франківської обл.

Основні події

У джерелах 17—18 ст. П. називали пд.-зх. «кут» (звідки й походить назва) Галичини між рр. Дністром, Черемошем та Карпатами, включаючи Гуцульщину, а з 19 ст. — лише рівнинну частину цієї території.

В 1430—31 П. займав господар Молдавії Петро Рареш, якого підтримувала частина українського населення.

В 1387—1772 територія П. перебувала під владою Польщі, з 1772 — Австрії (з 1867 — Австро-Угорщина). З територією П. пов’язані повстання Мухи 1490—92.

У 16—18 ст. на Покутті активно діяли загони опришків.

У 1650 у Гданську була надрукована карта Г. Боплана «Частина України, що має назву Покуття». В 1919 землі Покуття знову захопила Польща. У 1939 Покуття разом з іншими західноукраїнськими землями увійшло до складу УРСР.

Історія

Назва «Покуття» зустрічається вже у джерелах XIV ст. як визначення адміністративно-територіальної одиниці. На карті України Боплана з 1650 р. ця територія значиться як «Ukraine pars quae Pocutia vulgo dieitur» — частина України, яку народ називає Покуття. Походження назви має різне тлумачення. Найдостовірнішим є виведення її від слова кут — як найменування землі «в кутах», утворюваних крутими згинами рік (у даному випадку Дністра, Прута і Черемоша з притоками) — подібно до назв Поділля, Пониззя (від діл, низ), Полісся (від ліс). Визначення території з цією назвою у різних джерелах і авторів неоднакове. Але завжди назва Покуття стосується південно-східної частини теперішньої Івано-Франківської області, його північною межею вважається Дністер, південно-східною — кордон з Буковиною. Певні розходження стосуються лише окреслення південної і західної меж. Із врахуванням даних мовознавства й етнографії утвердилося окреслення покутського ареалу рівнинною територією правобережжя середнього Придністров’я до річок Бистриця і Бистриця Солотвинська на північному заході та суміжної з етнографічною Гуцульщиною на південному заході. Це сучасні Городенківський, Коломийський, Снятинський, Тлумацький, північно-східна смуга Богородчанського, Надвірнянського, Косівського районів Івано-Франківської області.

В минулому Покутська земля входила до складу Київсько-Руської держави, Галицько-Волинського князівства. Як окраїнна провінція вона зазнавала частих нападів різних завойовників, кілька разів була поневолена угорськими феодалами, а з 1387 р.— шляхетською Польщею. її жителі брали активну участь у національно-визвольній боротьбі українського народу, опришківському русі. Наприкінці XV ст. з Покуттям пов’язане велике народне повстання під проводом Мухи. У 1772 — 1918 рр. Покуття входило до Австрійської (з 1867 р.— Австро-Угорської) монархії.

Поряд з історико-географічними особливостями територіально порівняно невеликий покутський край вирізняєтся і як своєрідний локальний етнографічний район України. Його етнографічна специфіка виражена передусім багатьма характерними елементами різних ділянок побуту і традиційної культури, що особливо примітні порівняно з етнографією суміжних Поділля (на півночі) і Гуцульщини (на південному заході), Буковини (на південному сході). Це не тільки цікаві риси етнографічної перехідності прикордонних зон, а й самобутні етнокультурні реалії, які простежуються в традиційному покутському будівництві, народному одязі з особливо багатим розмаїттям головних жіночих уборів, орнаментиці й колориті вишивки, у багатьох звичаях, обрядах, словесному й музичному фольклорі, танцях, місцевих ремеслах і промислах. За багатьма показниками галицько-покутський етнографічний ареал продовжується на сході і на суміжну Буковину. Ця спільність є і в народній мові (покутсько-буковинському говорі).

Отже, назва покутяни, вживана сусідами і самими жителями цього краю, не тільки похідна від історико-географічного чи адміністративного поняття, а й має етнографічний смисл, виступає як найменування одного з локальних етнографічних підрозділів українського народу.