Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Спроби кремлівської верхівки врятувати Радянську імперію

19 серпня1991року з метою повернення суспільства до попередніх порядків була здійснена спроба державного заколоту. Його ініціатори — представники вищого державного керівництва СРСР— заявили, що у зв'язку з начебто хворобою Пре­зидента СРСР М. Горбачовайого обов'язки виконуватиме Г. Янаєв, а країною керуватиме Державний комітет з надзвичайного стану(ДКНС, рос.ГКЧП - Государственный комитет по чрезвычайному положению).

ДКНС оголосив про запровадження на півроку в окре­мих районах СРСР надзвичайного стану. Призупинялася діяльність всіх політичних партій, окрім КПРС, громад­ських організацій і рухів демократичного спрямування, заборонялися мітинги, демонстрації, страйки, запрова­джувалася жорстка цензура над засобами масової інфор­мації, призупинявся вихід газет, крім кількох лояльних до ДКНС. У Москві, де відбувалися головні події, було запроваджено комендантський час, виведено на вулиці та майдани війська.

Вранці того ж дня у Києві представник ДКНС, зібрав­ши командирів військових частин гарнізону міста, нака­зали виконувати всі розпорядження ДКНС, ультиматив­но зажадали підтримки ДКНС з боку Верховної Ради та уряду республіки. Керівництво Компартії України напра­вило на місця шифротелеграму із завданням партійним комітетам всіляко сприяти діям ДКНС. Лояльність щодо нього виявила більшість облвиконкомів республіки та ке­рівництво Кримської АРСР.

Голова Верховної Ради УРСР Л. Кравчуку своєму ви­ступі по республіканському радіо закликав громадян до спокою і витримки, запропонував зосередитися на роз­в'язанні найважливіших проблем повсякденного життя, заявивши, що відповідні оцінки і висновки зробить Верховна Рада України та її Президія. Президія Верховної Ради УРСР лише ввечері 20 серпня прийняла заяву, в якій зазначалося, що постанови ДКНС, поки це питання не вирішить Верховна Ради України, не мають юридич­ної сили на території УРСР.

Якщо реакція керівництва республіки на події у Москві була загалом стриманою, то опозиційні сили від самого початку заколоту зайняли принципову позицію, розуміючи, чим загрожує Україні перемога ДКНС. 19 серпня 1991 р. Народний Рух України закликав спів­вітчизників не підкорятися волі заколотників, створюва­ти структури активного опору, вдатися до всеукраїнсько­го страйку. 20 серпня Народна Рада — організована опо­зиція в республіканському парламенті — засудила держа­вний заколот і закликала підтримати керівництво Росії у протистоянні з ним. 19—22 серпня 1991 р. масові мітинги-протести проти дій заколотників відбулися у Києві, Львові, Харкові, Донецьку, інших містах України.

Головні події розгорнулися у Москві. Центром опору стала Верховна Рада РРФСР, навколо якої зібралися тися­чі захисників демократії, було зведено барикади. Опір ДКНС очолив президент Російської Федерації Б. Єльцин. На його заклик десятки тисяч людей вийшли на вулиці столиці й перекрили бронетехніці та військам шлях до бу­динку Верховної Ради РРФСР. Серед захисників демокра­тії в Москві було чимало українців. Над барикадами, поруч з іншими, майорів і український синьо-жовтий прапор.

Рішучий опір заколотникам з боку тисяч громадян, що заполонили центр Москви, дії керівництва РРФСР на чолі з Б. Єльциним, вагання військ, перехід окремих вій­ськових частин на бік демократичних сил, нерішучість самого ДКНС спричинили ганебний провал заколоту 22 серпня 1991 р. З радянським періодом в історії краї­ни було покінчено.

Провал заколоту мав катастрофічні наслідки для КПРС, діяльність якої зразу ж було заборонено. 30 серп­ня Президія Верховної Ради України заборонила діяль­ність Компартії України як складової частини КПРС.

Після цього Президент СРСР М. Горбачов, який у дні заколоту був ізольований путчистами на південному бе­резі Криму, стрімко втрачав владу. Різко посилювалася діяльність керівництва Російської Федерації, яке відігра­ло ключову роль у придушенні заколоту. Союзні органи влади були паралізовані. Виникли сприятливі обставини для здобуття незалежності союзними республіками з-під радянської окупації.

Утворення незалежної Української держави.

24 серпня1991р. Верховна Рада України прийняла Іс­торичний документ виняткового значення для долі укра­їнського народу — Акт проголошення незалежності України. У ньому зазначалося: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаче­ного Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими до­кументами, здійснюючи Декларацію про державний суве­ренітет України, Верховна Рада урочисто проголошує не­залежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чин­ність винятково Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення».

За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСРперестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава — Україна.

Загальноукраїнський референдум 1 грудня 1991 р.

Докладніше у статті: Всеукраїнський референдум 1991‎

На підтвердження Акта проголошення незалежності Верховна Рада України вирішила провести 1 грудня 1991 р. республіканський референдум. Він був потрібен, щоб нейт­ралізувати політичні спекуляції противників української незалежності, особливо у східних і південних областях рес­публіки, які заявляли, що народ буцімто не підтримує Акт про незалежність. Союзне керівництво на чолі з президен­том СРСР М. Горбачовим, не втрачаючи надій на укладен­ня нового союзного договору, вело активну роботу в цьому напрямі. Крім того, світове співтовариство не поспішало з визнанням самостійності України, вичікуючи, як розгорта­тимуться події. На всеукраїнському референдумі кожен гро­мадянин мав чітко відповісти «Так, підтверджую», або «Ні, не підтверджую» на запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»

Із 37885,6 тис. громадян України, котрі були внесені до списків для таємного голосування, взяли участь у го­лосуванні 31891,7 тис. (84,18%). Із них позитивно відпо­віли 28804,1 тис. виборців (90,92%). Зокрема, у Кримувідповіли на запитання референдуму «Так, підтверджую» 54,19% громадян, у Севастополі— 57,07%; у Донецькій, Луганський, Одеській, Харківськійобластях підтвердили Акт про незалежність понад 80% виборців; в Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькійобластях за незалежність прого­лосувало понад 95%, у решті областей — понад 90% громадян.

За результатами референдуму вже ні в кого не могло бути сумніву, чи український народ хоче мати свою са­мостійну державу. Втретє за 350 років від Визвольної війнисередини XVII століттяУкраїна здобула самостійність. Головним завданням стало збереження незалежності й суверенності Української держави, недопущення поми­лок, зроблених на двох попередніх етапах існування дер­жавності, — у середині XVII ст. і в 1917—1920 рр.

Історичне значення розпаду СРСР, утворення СНД.

Результати Всеукраїнського референдуму, вибори Президента України створили у республіці якісно нову політичну ситуацію. Було прискорено остаточну ліквідацію СРСР.

7—8 грудня 1991 р. на території Білорусі(у Біловезькій пущі під Брестом) відбулася зустріч Голови Верхов­ної Ради Білорусі С. Шушкевича, Президента Російської Федерації Б. Єльцинаі Президента України Л. Кравчука. Підсумком її стали офіційна констатація факту розпаду СРСР, укладення угоди про утворення Співдружності Не­залежних Держав (СНД).

21 грудня1991р. на зустрічі в Алматикерівники Ро­сії, України, Білорусі, Азербайджану, Вірменії, Молдо­ви, Казахстану, Киргизстану, Туркменістану, Узбекистануі Таджикистанупідписали Декларацію про утворення СНД. Це означало, що СРСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність перестав існувати (що було остаточно визнано юридично 26 грудня1991р.; детальніше див. СРСР, розділ "Розпуск СРСР"); кож­на республіка стала самостійною. СНД не є державою, во­на не має наддержавних управлінських структур. Члени Співдружності є цілком незалежними державами.

Незалежність України була визнана всіма колишніми радянськими республіками, світовим співтовариством. Держави, що не були колишніми республіками СРСР, почали визнавати незалежність України після описаного вище референдуму, і першими зробили це Польща, Угорщина та Канада. Незалежність України є закономірним наслідком багатовікового прагнен­ня народу. Україна здобула її за винятково сприятливого збігу внутрішніх та зовнішніх обста­вин. Адже демократизація суспільно-політичного життя дала можливість активізуватись національно-визвольно­му, демократичному руху, традиції якого виявилися особливо живучими. Після провалу серпневого заколоту посилились відцентрові настрої в українському суспільс­тві. Союзні органи влади втратили контроль над подіями у радянських республіках, а консервативні великодержавні сили були тимчасово деморалізовані, Компартія України опинилася під забороною. Більшість колишніх комуністів підтримала ідею незалежності.

Соціально-еко­номічне життя в СРСР восени 1991 р. стрімко погіршува­лося і народні маси щиро сподівалися, що в самостійній Україні становище швидко зміниться на краще, тому теж у переважній більшості підтримали незалежність. Світове співтовариство загалом позитивно поставилось до нама­гання радянських республік здобути незалежність і не за­важало розпаду СРСР. Україна стала суверенною держа­вою без кровопролиття, мирним шляхом.

24 серпня1991р. вона офіційно отримала свою традиційно вживану назву — Україна(таким чином, Україна є однією з тих небагатьох держав, у яких повна назва збігається зі скороченою; це стало компромісом між варіантами "Республіка Україна" та "Українська Республіка"). Розпочався процес утвердження атрибутів державності, без яких не існує суверенних держав. 4 вересня1991р. над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор, а 28 січня1992р. він отри­мав статус державного. 15 січня1992р. державним гімном Українистала музика композитора М. Вербицькогона слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна...». 19 лютого1992р. Верховна Радазатвердила тризубяк малий герб України. Національна символіка перетворилася на державну.