Однією з причин надзвичайно сильного впливу врубелівского Демона, без сумніву, є дивовижна конкретна "відчутність" його рис. Справді, він немов з натури писав, чи принаймні, бачив колись. Нічого екстраординарного тут немає; авторів відвідують їхні міфічні герої, така традиція. Збереглися свідчення, що, наприклад, до Рафаеля приходила Мадонна підбадьорити його в роботі. Що до пропащого ангела - і такий факт зафіксований в історії мистецтва: Джордже Вазарі повідомляє, а Анатолъ Франс переказує, як цей суб'єкт являвся італійському живописцю XIV століття Спінелло Спінеллі. Художник, що зобразив на стіні храму ворога роду людського у вигляді найпотворнішого чудовиська, побачив потім у сні ангела, прекрасного, немов предводитель воїнства небесного Михаїл, але темного (згадайте колір тіла й обличчя Сидячого Демона). Нічний гість почав вимагати справедливості, обвинувачуючи Спінелло в наклепі. Старий майстер не витримав душевного потрясіння і помер.

П'ять з гаком століть по тому його російський товарищ по пензлю виявився набагато більш підготованим до виконання задачі з відновлення цієї самої справедливості.

Мистецтво і реальність дивно перемішувалися в долі Михайла Врубеля, і з цього примхливого переплетення народився особливий "врубелівский міф". Один із найтонкіших і найдотепніших дослідників російського мистецтва М.М. Алленов відзначив дивний паралелізм реальної біографії російського художника і вигаданої німецького музиканта Адріана Леверкюна, героя роману "Доктор Фаустус" Томаса Мана (відчуваєте рідну тему?). Щоправда, герой Мана був відразу обізнаний з умовами договору з дивним відвідувачем - двадцять років геніальної новаторської творчості і потім - хвороба і божевілля, а от чи знав Врубель про свою долю? Так чи інакше, життя художника після появи "Демона Сидячого" змінює свій плин. Він остаточно залишає Київ, улаштовується в Москві, стає членом знаменитого Абрамцевського гуртка. Не всі беззастережно приймають його творчість, бувають і конфлікти, однак з'являється і своє коло замовників, і визнання - у першу чергу серед провідних художників того часу (згадати імена Сєрова і Коровіна в даному контексті цілком достатньо). А головне - сам Врубель відчуває в собі надзвичайні сили і можливості та думає, що і взагалі-то поруч з ним у російському мистецтві і поставити нема кого. Сєров? Так, але й у того "немає твердості техніки".

Врубель займається майже всім: живописом, графікою, скульптурою, монументальними композиціями, театральними декораціями, закладає нові принципи оформлення житлових інтер'єрів - словом, стає тією дивною багатогранною фігурою, без якої немислима російська культура на межі століть. Причому "усе, що б не зробив Врубель, було класично добре", - свідчив художник А. Головін, під "класичністю" маючи на увазі безпомилкову точність, довершеність форми. Лише один раз щось дивне проривається в одній з робіт. Для маєтку С.Т. Морозова художник виконує скульптурну групу на сюжет опери Д. Меєрбера "Роберт Диявол" (у Врубеля все ж таки надзвичайно високий відсоток персонажів подібного роду на квадратний метр художньої поверхні крім того, що постійно в різних формах і видах з являється Демон, ще мають місце Диявол, і Мефістофель...). Отож, у цій композиції обличчя героя, якого намагається погубити князь пітьми, набуває чомусь портретних рис самого автора. Правда, в іншій фігурі дослідники впізнають чарівний вигляд Надії Забіли, співачки з надзвичайно красивим голосом, що у тому самому 1896-му стала дружиною, і - без перебільшення Музою художника. 1896-1901-і найщасливіші, найактивніші і найплідніші роки його життя. Створено кращі живописні речі ("Пан", "Бузок", "До ночі", "Царівна-лебідь"), росте визнання. У вересні 1901-го народжується син, на честь Мамонтова його називають Савою. Приблизно в цей же час, після цілої серії графічних, скульптурних робіт, присвячених Демону, художник починає ще одне живописне полотно, якому надає особливого значення. Він називає його "Демон повалений". За спогадами сучасниці, "Врубель пояснював, що в поваленому Демоні він бажає виразити те сильне, навіть піднесене в людині (чуттєвість, пристрасть до краси, до витонченості), що люди вважають за обов'язок відкидати через християнські... ідеї". Свій живописний "маніфест" супротив традиційних норм і цінностей він навіть припускав назвати "Ikone". (Отут уже, безсумнівно, відчувається Ніцше, і знову за всяку провину києм у спину - нам добре відомі та спроба бунта і її фінал.)

Художник працював запоєм, по 17 годин на день, іноді ночі безперервно.

Дивному малювальнику Врубелю не потрібні були натурні штудії, щоб передати складний ракурс, поворот тіла. На полотні виникав малюнок разючої вірності і краси. Однак щось стало відбуватися з цим дивним малюнком, у міру того як дедалі просувалася робота, що захопила художника цілком. Думка колег Врубеля, що ставилися до нього з великою симпатією, була однозначною: малюнок у багатьох місцях треба змінювати. Але показова деталь: саме в цей час роботи над образом духу, що повстав проти норм, і самого художника охопила надзвичайна гординя. Він не бажав чути нічиїх думок, відмовляючи всім, навіть Валентинові Сєрову, у наявності й найменшого проблиску таланту. Звичайно, це була хвороба; але якось вже дуже до речі припали її перші грізні симптоми. І постійна переробка, переписування полотна... Коли на початку березня картина вже висіла на виставці "Світ мистецтва", художник, що з'явився з раннього ранку з пензлями та фарбами, все змінював і змінював обличчя Демона - до сорока разів, згідно свідчень очевидців. Але ж відомо, що в колишнього ангела, що став володарем темних сил, тисячі облич, про жодне з яких не можна сказати, що воно істинне. Чи не був цей постійно втікаючий від художника образ свідченням дійсної природи його персонажа? Адже те, що відкрилося Врубелю в погоні за правдою про свого героя, вже просто лякає. У якомусь безсилоиу оскаженінні дивиться на нас свавільно-примхливе деформоване обличчя. Намертво переплетені руки і вигин торса створюють свого роду клітку, в яку, на щастя, замкнена ця злісна істота. А інакше вона, майже розчавлена, могла б укусити чи вжалити.

Крім зміненого вигляду героя, ми маємо справу і зі зміненою колористикою. Полотно, де "небывалый закат озолотил небывалые сине-лиловые горы" і синій сутінок ночі "медлит затоплять золото и перламутр" (О.Блок), сильно змінило свої фарби, тому що художник, порушуючи всі правила техніки живопису, ввів у крила, діадему, пояс і навіть сніг гірських вершин бронзові порошки, що легко змінюють колір. Саме ця обставина стала основною перешкодою в справі придбання картини Піклувальною радою Третьяковської галереї. За 3000 карбованців роботу, якій призначено було стати останнім закінченим живописним твором Врубеля, придбав В.В. фон Мекк. Лише в 1908-му рада галереї купила її в Мекка за 8000 карбованців.

11 березня 1902 року Врубелю було поставлено діагноз, який не залишав надій. Нескінченні вісім років спинна сухотка руйнувала його особистість. Ті, хто заглядав в історію його хвороби, свідчать: усе було дуже страшно. Якийсь час Михайло Олександрович страждав мареннями, слуховими галюцинаціями. Невідомий голос нашіптував йому у вухо, що він - ніщо, не художник, горе своїх близьких. Він вважав себе злочинцем, гідним покарання за те, що писав і Христа, і Демона. Спершу потьмарення розуму ще змінювалося періодами ясності, він працював. Новий герой витиснув колишнього Демона: шестикрилий Серафім, то караючий, готовий покарати пророка за безцільно розтрачений дарунок, то немов здатний дати зцілення. Але хвороба неминуче загострюється, у 1906 році художник сліпне. Він помре в квітні 1910-го від запалення легень. Чи це було самогубство? Відомо, що застудився він навмисне, подовгу стоячи морозними днями під відкритою кватиркою.

"Ти є знаком досконалості..." пам'ятаєте? У Єзекіїля є продовження: "Від краси твоєї загордилося серце твоє, від марнославства твого ти згубив мудрість твою; за те повалю тебе..." Про Демона це, про Михайла Врубеля чи про Homo Sapiens узагалі?