Розумовський (граф Кирило Григорович) - останній гетьман малоруський (1728 - 1803), молодший брат Олексія Григоровича Розумовського. У дитинстві пас батьківську худобу, а після "випадку" брата, ймовірно, отримав початки освіти. У 1743 р. був відправлений братом для навчання, інкогніто, до Німеччини і Франції, у супроводі ад’юнкта академії наук Гр. Н. Теплова.  У 1744 р. Розумовський був зведений в графи Російської імперії. У Берліні він вчився у знаменитого математика Ейлера, потім слухав лекції в Геттінгені, об’їхав Францію і Італію і в 1745 р. повернувся до Петербургу, де був зроблений дійсним камергером. Закордонна подорож його абсолютно переобразовала: "він був хороший собою, пише про нього Катерина, оригінального розуму, дуже приємний в спілкуванні і розумом незрівнянно перевершував брата свого, який, проте, був великодушніший і благотворчіший його". Його дуже любили при дворі; особливим успіхом він користувався у жінок. У 1746 р. він був призначений президентом Імператорської академії наук, "в міркування особливої здатності, що угледілася в нім, і придбаного в науках мистецтва"; йому було всього 18 років! Сама імператриця висватала Розумовському свою внучатну сестру і фрейліну Е.І. Наришкіну. У 1750 р. Розумовський був зведений в звання гетьмана Малоросії; для нього було відновлена скасована перед тим гетьманська гідність. З приводу обрання в гетьмани Розумовського Ломиносів склав ідилію. У 1751 р. Розумовський поселився в Глухові, де жив царем, оточивши себе двором, охоронцями; тут проводилися бали і навіть розігрувалися французькі комедії; влаштований був новий палац для гетьмана, а правителем його канцелярії зробився колишній його ментор Теплов. Перші кроки діяльності Розумовського порушили справедливі скарги на місці і незадоволення государині: він почав користуватися своєю владою для збагачення своїх родичів. У 1754 р. гетьман з’явився до Москви до двору; в цей же час відбувся указ про відміну внутрішніх митних зборів (так звані індукти і евекти) на межі Великої і Малої Росії і важких податків, введених Самойловичем і Мазепою. У Петербурзі, куди він переїхав услід за імператрицею, він жив дуже відкрито. Справи в академії йшли неважливо; її хвилювали чвари академіків. В цей час виданий був цілий ряд указів, що обмежили гетьманську владу: малоруські справи були передані з ведення колегії закордонних справ у ведення сенату; гетьманові заборонено було власною владою призначати полковників; при нім призначений був стояти особливий резидент з генералітету, для усунення непорядків; йому заборонено було мати закордонну кореспонденцію. Тільки до 1757 р. гетьман повернувся до Малоросії. Скільки можливо було, він відстоював старовинні права Малоросії перед сенатом і виклопотав надбавку платні для запорізьких козаків. У тому ж 1757 р. Розумовський знову повернувся до двору і займався з одного боку справами академії, а з іншої - проектом установи університету для Малоросії в Батурині. У 1760 р. гетьман знову повернувся до Малоросії і почав серйозно займатися справами; до цього часу відносяться його реформи, що стосувалися суду і винокуріння. До часу смерті Єлизавети він знову приїхав до Петербургу. Брав живу участь в перевороті 1762 р. разом з ізмайловським гвардійським полком, яким він командував. Після цього Розумовський залишався при дворі, користуючись повною довірою нової імператриці. У 1763 р. він знову повернувся до Малоросії і гаряче взявся за закінчення початих реформ. Козаки отримали одноманітний мундир; у полки почав вводитися регулярний режим; відновлені були старовинні "градські, земські і подкоморскі" суди; піднято було питання про спадковість гетьманства в роді Розумовських; у такому сенсі складена і подана чолобитна государині, яка дуже розсердилася і тоді ж вирішила знищити гетьманство в Малоросії. Гетьмана викликали до Петербургу, де Теплов, особливо проти нього що інтригував, зустрів його з розпростертими обіймами, так що присутній при цьому граф Г. Орлов відмітив: "і лобза, його ж передпеклі". Государиня зажадала у нього прохання про відставку; Розумовський довго коливався, але, нарешті, повинний був послухатися, 10-го листопада 1764 р. відбувся указ про знищення гетьманства. Розумовський отримав чин генерала-фельдмаршала і багато маєтків в Малоросії. Управління Розумовського, по відгуку сучасного історика Малоросії, "було для малоросіян тяжче всіх його попередників, хоча, мабуть, останній гетьман був кращою людиною зі всього ряду її правителів XVIII століття. Не дивлячись на своє походження, Розумовський не знав хворих місць своєї батьківщини і безпосереднє завідування краєм ввірив старшині…" Відгук - декілька суворий і навряд чи цілком справедливий. Положення посполитих при Розумовському, правди, ще більш погіршало, але Малоросія знала і гірші часи, і гірших правителів. Розумовський проводив велику частину часу в Петербурзі, мало займався справами увіреного його піклуванням краю і дуже покладався на старшину; але він навряд чи міг зробити що-небудь істотне для краю, як для більш менш автономної області, раз що саме призначення його в гетьмани було винятковим актом милості Єлизавети до його брата Олексія Григоровича. Ще скрутніше зробилося його положення в царювання Петра III і особливо Катерини II, яка постійно прагнула до зменшення і знищення політичної осібності всіх околиць, у тому числі і Малоруської. Останні роки життя Розумовський провів під Москвою (у Петровсько-Розумовському), а потім в Малоросії (більшою частиною в Батурині), де він і помер.