Народився 5 квітня 1894 в селі Калинівка Курської губернії в шахтарській сім’ї. Здобув початкову освіту в церковно-приходській школі. З 1908 працював слюсарем, чистильником казанів, полягав в професійних союзах, брав участь в робочих страйках. У роки Громадянської війни воював на стороні більшовиків. У 1918 вступив в комуністичну партію.
На початку 1920-х років працював на шахтах, вчився на робочому факультеті Донецького індустріального інституту. Надалі займався господарською і партійною роботою в Донбасі і Києві. У 1920-і роки керівником комуністичної партії на Україні був Л.М.Каганович, і очевидно Хрущов справив на нього сприятливе враження. Незабаром після від’їзду Кагановича до Москви Хрущов був направлений на навчання в Промислову академію. З січня 1931 знаходився на партійній роботі в Москві, в 1935–1938 він – перший секретар московського обласного і міського комітетів партії – МК і МГК ВКП (б). У січні 1938 був призначений першим секретарем ЦК компартії України. В тому ж році став кандидатом, а в 1939 – членом Політбюро.
У роки Другої світової війни Хрущов займав пост політичного комісара вищого рангу і в 1943 отримав звання генерал-лейтенанта; керував партизанським рухом за лінією фронту. У перші післявоєнні роки очолював уряд на Україні, Каганович же очолював партійне керівництво республіки. У грудні 1947 Хрущов знов очолив комуністичну партію України, ставши першим секретарем ЦК КП(б)У; займав цей пост до свого переїзду до Москви в грудні 1949, де став першим секретарем Московського комітету партії і секретарем ЦК ВКП(б).
Хрущов виступив ініціатором укрупнення колективних господарств (колгоспів). Ця кампанія привела до зниження протягом декількох років чисельності колективних господарств з приблизно 250 тис. до менш ніж 100 тис. На початку 1950-х років він виношував ще радикальніші плани. Хрущов хотів перетворити селянські села в агроміста, щоб колгоспники жили в таких же будинках, як робочі, і не мали присадибних ділянок. Опублікована із цього приводу мова Хрущова в «Правді» наступного дня була спростована в редакційній статті, де підкреслювався дискусійний характер пропозицій. Та все ж Хрущов в жовтні 1952 був призначений одним з головних доповідачів на 19 з’їзді партії.
Після смерті Сталіна, коли голова ради міністрів Г.М.Маленков залишив пост секретаря ЦК, Хрущов став «господарем» партаппарата, хоча аж до вересня 1953 і не мав титулу першого секретаря. У період з березня по червень 1953 Л.П.Берій зробив спробу захоплення влади. В цілях усунення Берія Хрущов пішов на союз з Маленковим. У вересні
1953 він зайняв пост першого секретаря ЦК КПРС.
У перші роки після смерті Сталіна мовилося про «колективне керівництво», але незабаром після арешту Берія в червні 1953 між Маленковим і Хрущовим почалася боротьба за владу, перемогу в якій отримав Хрущов. На початку 1954 він оголосив про початок грандіозної програми освоєння цілинних земель з цялиною збільшення виробництва зерна, а в жовтні того ж року очолив радянську делегацію в Пекіні.
Причиною відставки Маленкова з поста голови ради міністрів в лютому 1955 з’явилося те, що Хрущову вдалося переконати Центральний Комітет підтримати курс на переважний розвиток важкої промисловості, а отже, і виробництва озброєнь, і відмовитися від ідеї Маленкова віддати пріоритет виробництву предметів споживання. На пост голови ради міністрів Хрущов призначив М.А.Булганіна, забезпечивши собі позиції першої фігури в державі.
Найбільш яскравою подією в кар’єрі Хрущова був 20 з’їзд КПРС, що відбувся в 1956. У доповіді на з’їзді він висунув тезу, згідно якій війна між капіталізмом і комунізмом не є «фатально неминучою». На закритому засіданні Хрущов виступив із засудженням Сталіна, звинувативши його в масовому знищенні людей і помилковій політиці, ліквідацією СРСР, що трохи закінчилася, у війні з нацистською Німеччиною. Результатом цієї доповіді стали переживання в країнах східного блоку – Польщі (жовтень 1956) і Угорщини (жовтень і листопад 1956). Ці події підірвали позиції Хрущова, особливо після того, як в грудні 1956 з’ясувалося, що із-за недостатніх капіталовкладень зривається виконання п’ятирічного плану. Проте на початку 1957 Хрущову вдалося переконати Центральний Комітет прийняти план реорганізації управління промисловістю на регіональному рівні.
У червні 1957 Президією (раніше Політбюро) ЦК КПРС була організована змова з метою зсуву Хрущова з поста першого секретаря партії. Після свого поверненні з Фінляндії він був запрошений на засідання Президії, яка сімома голосами проти чотирьох зажадав його відставки. Хрущов скликав Пленум ЦК, який відмінив вирішення Президії і відправив у відставку «антипартійну групу» Молотова, Маленкова і Кагановича. (В кінці 1957 Хрущов відправив у відставку, що підтримав його в скрутну хвилину маршала Г.К.
Жукова.) Він укріпив Президію своїми прихильниками, а в березні 1958 зайняв пост голови ради міністрів, узявши в свої руки всі основні важелі влади.
У 1957, після успішних випробувань міжконтинентальної балістичної ракети і виводу на орбіту перших супутників, Хрущов виступив із заявою, зажадавши від країн заходу «покінчити з холодною війною». Його вимоги про окремий мирний договір з Східною Німеччиною в листопаді 1958, який би включав відновлення блокади Західного Берліна, привели до міжнародної кризи. У вересні 1959 президент Д.Ейзенхауер запросив Хрущова відвідати США. Після поїздки по країні Хрущов вів переговори з Ейзенхауером в Кемп-Девіді. Міжнародний стан помітно потеплів після того, як Хрущов погодився відсунути терміни рішення питання про Берлін, а Ейзенхауер – скликати конференцію на вищому рівні, яка б розглянула це питання. Зустріч на вищому рівні була намічена на 16 травня 1960. Проте 1 травня 1960 в повітряному просторі над Свердловським був збитий розвідувальний літак США У-2, і зустріч була зірвана.
«М’яка» політика по відношенню США залучила Хрущова в приховану, хоча і жорстку ідеологічну дискусію з китайськими комуністами, що засуджували переговори з Ейзенхауером і не визнавали запропонованої Хрущовим версії «ленінізму». У червні 1960 Хрущов виступив із заявою про необхідність «подальшого розвитку» марксизму-ленінізму і обліку в теорії історичних умов, що змінилися. У листопаді 1960, після тритижневої дискусії, з’їзд представників комуністичних і робочих партій ухвалив компромісне рішення, дозволяюче Хрущову вести дипломатичні переговори по питаннях роззброєння і мирного співіснування, призвавши при цьому активізувати боротьбу проти капіталізму всіма засобами, окрім військових.
У вересні 1960 Хрущов удруге відвідав США як розділ радянської делегації на генеральній асамблеї ООН. В ході асамблеї йому вдалося провести широкомасштабні переговори з розділами урядів цілої низки країн. У його доповіді на Асамблеї містилися заклики до загального роззброєння, негайної ліквідації колоніалізму і ухваленню Китаю в ООН. У червні 1961 Хрущов зустрівся з президентом США Дж.Кеннеді і знов висловив свої вимоги відносно Берліна. Протягом літа 1961 радянська зовнішня політика ставала все більш жорсткою, а у вересні СРСР перервав трирічний мораторій на випробування ядерної зброї, провівши серію вибухів.
Восени 1961 на 22 з’їзді КПСС Хрущов виступив з нападками на комуністичних лідерів Албанії (яких не було на з’їзді) за те, що вони продовжували підтримувати філософію «сталінізму». При цьому він мав на увазі також лідерів комуністичного Китаю. 14 жовтня 1964 Пленумом ЦК КПРС Хрущов був звільнений від обов’язків 1-го секретаря ЦК КПРС і члена Президії ЦК КПРС. Його змінили Л.І.Брежнєв, що став першим секретарем Комуністичної партії, і А.Н.Косигін, що став головою ради міністрів.
Після 1964 Хрущов, зберігаючи своє місце в ЦК, по суті знаходився у відставці. Він формально відмежувався від опублікованої в США під його ім’ям двотомної праці Воспоминанія (1971, 1974). Хрущов помер в Москві 11 вересня 1971.
Хрущов – украй суперечлива фігура радянської історії. З одного боку, він цілком і повністю належить сталінській епосі, поза сумнівом є одним з провідників політики чищень і масових репресій. З іншого боку, під час Карібської кризи, коли світ знаходився на межі ядерної війни і глобальної катастрофи, Хрущов зумів послухати голос розуму і зупинити ескалацію військових дій і попередити розв’язання третьої світової війни. Саме Хрущову післявоєнне покоління зобов’язане процесом звільнення від мертвлящих ідеологічних схем «перевлаштування» суспільства, що почалося, і відновленням прав людини на «одній шостій частині» Землі.