Макаренко Антон Семенович [1(13) .3.1888, Білополля, нині Сумської області, — 1.4.1939, Москва] — радянський педагог і письменник.
Після закінчення Кременчуцького міського училища і педагогічних курсів при нім (1905) Макаренко вчителював на Україні. У 1917 році він закінчив Полтавський вчительський інститут.
У 1920—1930-і роки Макаренко керував трудовою колонією для неповнолітніх правопорушників поблизу Полтави і трудовою дитячою комуною імені Ф. Е. Дзержинського в передмісті Харкова. Він здійснив безприкладний в педагогічній практиці досвід масового перевиховання дітей-правопорушників.
У 1937 році Макаренко переїхав до Москви і присвятив себе літературній і суспільно-педагогічній діяльності.
По Макаренко, мета виховної роботи визначається закономірностями суспільного розвитку, метою і завданнями боротьби радянського народу за комунізм, політикою Комуністичної партії і Радянської держави в області комуністичного виховання. Педагогіка повинна учити тому, як виховувати людину нового суспільства. Ніякий педагогічний засіб не може бути оголошений постійним, корисним і таким, що діє завжди однаково ефективно. Ніяка система виховних засобів не може бути встановлена назавжди. Макаренко розробив теорію виховання в колективі і через колектив, методику доцільної, залежної від конкретних умов організаційної будови колективу вихованців, структуру взаємовідношення особи і колективу, самоврядування, дисциплінування, формування суспільств, теорію існування думки як регулятора відносин в колективі, безперервного висунення перспектив перед ним, зміцнення і розвитку традицій.
У методиці Макаренко чітко визначені вирішальна роль керівника виховної установи і його відповідальність за єдність педагогічних дій вихователів. Вимагаючи концентрації сил педагогів на завданнях формування «виховного колективу», Макаренко підкреслював необхідність одночасної уваги до формування кожної особи окремо, виховної дії на неї через колектив («педагогіка паралельної дії») і безпосередньо педагогом. Суть свого педагогічного досвіду він визначав принципом «якомога більше вимоги до людини і якомога більше пошани до нього». Макаренко прагнув «проектувати краще в людині», прагнув бачити в особі вихованця перш за все позитивні якості, завдатки і сили.
Справжній гуманіст, Макаренко вимагав від вихователя високого ідейно-морального і професійного рівня, вважав за необхідне систематичну етичну і політичну освіту вихованців, виступав за запровадження в життя марксистсько-ленінської ідеї з’єднання навчання і виховання з продуктивною працею учнів.
Макаренко багато що зробив для розвитку радянської теорії сімейного виховання, був таким, що зачинає масові пропаганди педагогічно обгрунтованих принципів виховання в сім’ї. Він стверджував, що виховати дитину правильно і нормально набагато легше, ніж перевиховати її. Високі вимоги до себе, контроль батьків за кожним своїм кроком — ось перший і головний метод виховання. Потрібний серйозний, простий, щирий тон у відносинах з дітьми.
Педагогічний досвід Макаренко, його педагогічні погляди втілені в художній творчості. У своїх художніх творах («Педагогічна поема», «Марш 30-го року», «Прапори на баштах»), художньо-теоретичній «Книзі для батьків», в публіцистичних статтях («Воля, мужність і цілеспрямованість», «Про комуністичну етику», «Комуністичне виховання і поведінка» і інших), Макаренко як педагог-новатор і художник прослідкував процес виховання нової людини в трудовому колективі, розвитку в радянському суспільстві нових норм поведінки, процес накопичення нового морального досвіду і звичок. Літературна діяльність Макаренко — рідкісний приклад злиття достовірно художнього дарування з талантом педагога-ученого.
Як письменник і педагог Макаренко сформувався під сильною дією М. Горького, його творчості і особи. Система педагогічних поглядів Макаренко сприяла розвитку педагогічної думки: він вніс великий внесок до теорії і практики комуністичного виховання, показав величезні можливості цілеспрямованої виховної дії. Він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. У УРСР в 1958 році була установлена медаль Макаренко, якою нагороджуються вчителі, що особливо відрізнилися, і інші працівники народної освіти.