Ярослав Мудрий (бл. 980-1054), великий князь київський (1019), син Володимира I Святославича. Вигнав Святополка I Окаянного, боровся з братом Мстиславом, розділив з ним державу (1025), в 1035 знов об’єднав її. Рядом перемог забезпечив південні і західні межі Русі. Встановив династичні зв’язки з багатьма країнами Європи. При ньому складена Російська Правда.  

Ярослав (Георгій, Юрій) Володимирович Мудрий (близько 980 — 20 лютого 1054), великий князь київський (з 1019).

Син великого київського князя Володимира I Святославича і полоцької княжни Рогнеди. Одружений на дочці шведського конунга Олава, Інгигерді. Оскільки в староруських джерелах згадуються два імені дружини Ярослава — Ірина і Ганна, є підстави вважати, що або Інгигерда, що отримала при хрещенні ім’я Ірини, була однією з дружин Ярослава, або Ірина-Інгигерда перед смертю постригшись в черниці, прийняла чернече ім’я Ганна (під цим ім’ям вона канонізована Російською православною церквою як перша княгиня, що прийняла постриг перед смертю).

Перший період життя Ярослава Мудрого пов’язаний з боротьбою за київський престол. Після досягнення Ярославом зрілого віку батько посадив його ростовським князем, а близько 1013 після смерті Вишеслава (старшого сина Володимира Святославича) Ярослав стає новгородським князем. У 1014 відмова Ярослава платити податок Києву викликала гнів батька і спричинила наказ готуватися до походу на Новгород. Але 15 липня 1015 Володимир Святославич раптово помер, не встигнувши здійснити свій план.

За версією подій, що знайшли віддзеркалення в «Повісті времяних літ», київський престол захопив туровский князь Святополк I Окаянний, зведений брат Ярослава Володимировича. Бажаючи усунути можливих суперників, Святополк вбиває братів, князів ростовського Бориса, муромського Гліба древлянского Святослава; намагається вбити і Ярослава, але його вчасно попереджає про небезпеку сестра Предслава. За іншою версією, в крові братів був повинний не Святополк, а Ярослав, що підтверджується деякими західноєвропейськими джерелами. Заручившись підтримкою новгородців, Ярослав в грудні 1015 в битві під Любечем отримує перемогу над Святополком і захоплює Київ.

Але Святополк не змирився з поразкою, і в 1018 він разом зі своїм тестем, польським королем Болеславом Хоробрим, вторгся в межі Русі. Цього разу успіх супроводив Святополка, який зумів завдати поразки Ярославу в битві при Бузі і відбити Київ. Ярослав Мудрий втікав до Новгорода, звідки мав намір відправитися до Скандинавії. Але новгородці порубали княжі човни і змусили Ярослава продовжити боротьбу. У битві на Альті в 1018 Святополк потерпів нищівну поразку, і Ярослав знову зайняв Київ.

Після перемоги над Святополком Ярослав почав боротьбу з іншим своїм братом тмутараканским князем Мстиславом, що також пред’являв права на київський престол. У битві під Лиственом в 1024 перемога була на стороні Мстислава, але він дозволив Ярославу князювати в Києві. Все ж таки Ярослав не зважився прийняти пропозицію брата і продовжував залишатися в Новгороді, направивши до Києва своїх посадників. У 1025 за укладеним в Городці мирним договором Ярослав отримав Російську землю на захід від Дніпра, з центром в Києві, а Мстислав — східну частину, з Черніговом. Лише після смерті Мстислава в 1035 Ярослав стає «самовластцем» на Русі.

Після Лиственськой битви діяльність Ярослава в основному пов’язана з просвітою і християнством Русі. Можливо, одна з причин відмови Ярослава від звичної для князя військової діяльності стала важка травма, отримана ним під час боротьби з братами: обстеження останків Ярослава Мудрого показало, що у нього була перерубана нога, із-за чого князь повинен був сильно кульгати і в кінці життя навряд чи міг обходитися без сторонньої допомоги.

У 1036-37 по його наказу були побудовані могутні кріпосні зміцнення («місто Ярослава»), Золоті ворота з надворотною церквою Благовіщення, храм св. Софії, а також засновані монастирі св. Георгія і Ірини. Прообразами цих споруд були архітектурні споруди Константинополя і Єрусалиму; вони покликані були символізувати переміщення до Києва, центру православного світу. Завершення будівництва співпало зі створенням «Слова про Закон і Благодать», яке було проголошено 25 березня 1038. Тоді ж був написаний перший російський літопис — так званий Якнайдавніше зведення. У «Повісті времяних літ» міститься похвальний відгук про просвітницьку діяльність Ярослава. За свідченням літопису, князь поклопотався про переклад на російську мову багатьох грецьких книг, які склали основу бібліотеки, створеної ним в храмі Софії Київської. Ярославу Мудрому приписується також складання першого російського законодавчого акту «Російської Правди».

В області зовнішньої політики Ярослав Мудрий добивався зміцнення міжнародного авторитету Староруської держави. За його ініціативою новгородський князь Володимир I Ярославич 1043 зробив останній великий похід Русі на Візантію, що проте закінчився невдачею. Близько 1050 в Києві був поставлений перший митрополит з росіян — Іларіон, що відстоював незалежність російської єпархії від Константинополя. Крім того, багато дітей Ярослава було пов’язано сімейними узами з представниками правлячих династій Центральної і Західної Європи.

Літописні дані з приводу смерті Ярослава суперечливі, вважається, що він помер 20 лютого 1054, проте, багато дослідників називають інші дати. Перед смертю Ярослав заповідав київський престол старшому з тих синів, що залишиться в живих, новгородському князеві Ізяславу, наказуючи синам жити в злагоді.

Прізвисько «Мудрий» закріпилося за Ярославом в офіційній російській історіографії лише в другій половині 19 століття.