З іменем Івана Дмитровича Сірка пов’язана боротьба ук­раїнського
козацтва проти турецько-татарського поневолення. Вісім разів Запорозька
Січ обирала Сірка кошовим отаманом. Ніхто не зажив такої любові й шани
серед січового товариства, як він. Іван Сірко запливав на човнах у
Чорне море й за­подіював бусурманам чималої шкоди. Він громив на морі
ко­раблі й каторги*, що пливли з Константинополя до

З іменем Івана Дмитровича Сірка пов’язана боротьба ук­раїнського козацтва проти турецько-татарського поневолення. Вісім разів Запорозька Січ обирала Сірка кошовим отаманом. Ніхто не зажив такої любові й шани серед січового товариства, як він. Іван Сірко запливав на човнах у Чорне море й за­подіював бусурманам чималої шкоди. Він громив на морі ко­раблі й каторги*, що пливли з Константинополя до Криму, Азова та в інші місця, і з великою здобиччю повертався на За­порожжя до свого коша. Великий талант полководця, особиста хоробрість, мужність і відвага поєднувалися в ньому з безмеж­ною відданістю народній справі.

Точна дата народження Івана Сірка невідома, але, як ствер­джують історики, це сталося не раніше 1600 року в Мерефі, що за 24 кілометри від сучасного Харкова. Його рід, хоч і шляхет­ний, не мав особливого достатку. Проте Іванові Сірку судилося прославити його навічно й заслужити всенародну любов. Ще за життя Івана Сірка про нього ходили легенди, про його подвиги складалися думи й пісні. На всесвітньо відомій картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» відтво­рено образ славного козака.

Народна фантазія наділила Сірка надприродними якостями. Начебто він з’явився на світ Божий вже з зубами, і як тільки бабка-повитуха піднесла дивне немовля до столу, воно схопило пиріг із начинкою й з’їло. Це нібито було знаменням того, що Іван Сірко весь вік «гризтиме ворогів». Народ бачив у ньому свого заступника, милосердного до побратимів та одновірців і безжалісного до ворогів. Навіть польський король Ян НІ Собеський писав про нього: «Сірко — воїн славний і в ратній справі великий промисловець». Деякі історики за талантом порівнюва­ли його з Чингісханом чи Тамерланом. Татари називали Сірка Урус-шайтаном, а росіяни — чортом. Турецький султан, наляка­ний військовими походами під проводом Сірка, видав фірман (наказ) молитися в мечетях про його погибель. Ще з молодих років Іван Дмитрович відчув смак перемог. У 1621 році 40-тисячна армія козаків у складі польського війська завдала поразки армії султана під Хотином. З почат­ком 30-літньої війни в Європі до запорожців за допомогою звер­таються обидві воюючі сторони: й імператор Священної Рим­ської імперії, й антигабсбурзька коаліція в особі шведського короля Густава II Адольфа та французького короля Людовика XIII, а потім і Людовика XIV. У 1646 році загін Івана Сірка за одну ніч хитрістю захопив Дюнкерк — стратегічну тверди­ню на Північноатлантичному узбережжі Франції. Результат 30-літньої війни практично було вирішено на користь протес­тантської коаліції. її наслідком стає безповоротне зменшення в Європі іспанського впливу, економічний занепад і двохсотліт­ня роздробленість Німеччини. Швеція одержала у володіння майже все Балтійське узбережжя, а на карті Європи остаточно закріпився суверенітет Голландії й Швейцарії. Сірко був людиною щиросердною й щедрою. Він жертвував ча­стину військових коштів святим обителям, аби благочестиві старці молилися про запорожців і «покоїли у своїй шпиталі» поранених козаків.

Незалежний і непереможний лицар, якого не могли впіймати ні турки, ні татари, став жертвою зради. У квітні 1672 року Івана Сірка підступно схопили росіяни. Його видав царським властям полтавський полковник Федір Жученко, який із кількома генеральними старшинами висунув брехливі звинувачення
*. проти уславленого запорозького полководця. Мотив цього віроломства відомий — боротьба старшинських угруповань за владу. Сірка спочатку відвезли до Москви, а далі царський уряд без суду й слідства заслав «державного злочинця» до Сибіру, в Тобольськ. Втрутився в цю справу коронний гетьман, а згодом польський король Ян Собеський, який наполягав на звільненні Івана Сірка, вказуючи царю на серйозну загрозу Росії та Польщі з боку Османської імперії. Повернувшись із заслання, Іван Дмитрович очолив перший похід запорозьких козаків про­ти турецької фортеці на Дніпрі — Аслам-Кермень, а потім — проти турецької фортеці Очаків. Він не знав перепочинку: ледь завершивши один похід, виступав в інший. Оточений ореолом непереможності, славетний кошовий викликав у ворогів страх. Проте похилі літа й старі рани давалися взнаки. До того ж в одному з боїв під час походу на Крим 1673 року загинув син Іва­на Сірка Петро. Після цього кошовий отаман надіслав цареві прохання про звільнення з військової служби. Проте воно було відхилено.

Завершальна воєнна акція уславленого кошового — похід 1680 ро­ку. Напередодні Іван Сірко надіслав спеціальне звернення дон­ському козацтву, запрошуючи до спільного походу на Кримське ханство. Це був останній документ мужнього лицаря. Невдовзі він тяжко занедужав і поїхав із Січі за десять верст на пасіку в село Грушівка, де 1 серпня 1680 року відійшов на вічний спо­чинок. Поховано його було на другий день з гучною гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем усього низового війська. Про сумну подію сповістили народ козацькі кобзарі. Смерть Івана Сірка викликала «великий жаль» не тільки на За­порожжі, а й по всій Україні. У народі з покоління в покоління передавалися легенди про славетного кошового отамана.