Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Петро Дорошенко

Монета 10 гривень на пям'ть Петра Дорошенка

Дорошенко Петро (1627- 19 листопада1698) - визначний український державний, політичний та військовий діяч, гетьманУкраїни (1665-1676). Ставши у 1665р. гетьманом Правобережної України, поставив собі за мету кінцеве звільнення її від поляків. У 1667р. завдяки турецьким війскам добився від польського короля визнання суверенітету гетьманату на Правобережній Україні. У 1668р. був проголошений гетьманом Українипо обидва боки Дніпра. Боровся за незалежну Україну в її етнографічних межах.

Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була дружина Олександра Пушкіна– Наталя Гончарова.

Біографія

Народився в м. Чигирині. Походив з старого козацького роду і був онуком гетьмана Михайла Дорошенка. Михайло Дорошенко потрапив у пастку у 1628 р. за час одного з свої походів на Крим і Чорне море і був важко поранений у бою з татарськими загонами кримського хана Ґірея. Згідно з леґендою, татари настромили голову гетьмана на списа і виставили на кілька місяців на воротах міста Кафи (сьогодні Теодосії).

Петро Дорошенко здобув широку освіту, добре знав латинську і польську мови. Героїчна смерть діда була для нього блискучим прикладом беззастережної відданості своєму народові. У неповних 30 років він став полковником Прилуцького полку, потім Черкаського і Чигиринського полків у війську Богдана Хмельницького. Брав участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького1648-1657. Виконував важливі доручення Б. Хмельницького, вів переговори з польським і шведським урядом.

Деякий час він співпрацював з Гетьманом Іваном Виговським, запеклим ворогом Москви, а потім і з Юрієм Хмельницьким, сином Богдана. У 1665 році Петро Дорошенко був обраний Гетьманом Правобережної України, замінивши на цьому становищі Павла Тетерю, який в своїй політиці орієнтувався на Польщу і тим втратив довір’я в значної частини козаків.

Початок гетьманства

Будучи противником союзу з Московською державою, підтримав гетьмана І. Виговського. В 1660як полковник чигиринський Дорошенко їздив до Москви, де домагався скасування деяких пунктів Переяславських статей1659. В 1663-1664— генеральний осавул у гетьмана П. Тетері, з 1665— полковник Черкаського полку. 10 жовтня1666правобережні полковники вибрали Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1666у Чигиринікозацька радапідтвердила вибір старшини. В 1665-1666Дорошенко був змушений розбити двох претендентів на гетьманську булаву — В. Дрозденкаі С. Опару.

Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобереженої України, Дорошенко при підтримці київського митрополита Й. Тукальськогопровів ряд важливих реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин — так званого серденята (з турецької — відчайдухи), які відзначалися хоробрістю в бою і особистою відданістю гетьманові.

Запровадження реформ

Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Дорошенко на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк. Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Дорошенко часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків.

Разом з активними заходами по реорганізації внутрішнього державного життя України Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Дорошенка було об'єднання під своєю владою Лівобережної і Правобережної України. Після підписання між Московською державоюі Польщею Андрусівського перемир'я1667, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, Дорошенко вирішив укласти військовий союз з Кримським ханствомі перейти під політичний протекторат Туреччини.

У вересні 1667об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по р. Горині.

Об'єднання з Лівобережжям

Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Дорошенко на початку літа на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час відбувалось антимосковське повстання. В ході нього у військовому таборі під Опішнеюкозаки вбили гетьмана І. Брюховецькогоі 8 червня1668проголосили Дорошенка гетьманом всієї України.

Проте гетьманування Дорошенка на Лівобережній України тривало недовго. Занепокоєні зміцненням гетьманської влади в Україні сусідні держави взялися підривати її шляхом підтримки суперників Дорошенка і прямою військовою агресією. Кримські татари підтримали претендента на гетьманську булаву запорізького писаря П. Суховієнка. Дорошенко, призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Д. Многогрішного, був змушений повернутися у Правобережну Україну. На початку 1669Дорошенко при допомозі запорожців під проводом І. Сіркавдалося розгромити Суховієнкаі його союзників - кримських татар.

Союз з Туреччиною

Відсутністю Дорошенка у Лівобережній Україні скористалися противники гетьмана, які в середині березня 1669у м. Глуховіна основі Глухівських статей 1669проголосили гетьманом Д. Многогрішного. В цих складних умовах, намагаючись нейтралізувати ворожі дії Кримуі отримати допомогу у боротьбі проти Речі Посполитоїі Московського царства, Дорошенко восени 1669уклав союзний договір з Туреччиною (затверджений Генеральною Військовою Радою 10-12 березня1669у Корсуні). У 1669П. Д. Дорошенко отримав від турецького султанатитул санджакбея^[1][2].

На думку історика Наталії Яковенко основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана на 18 років раніше (у 1651) між Б. Хмельницькимі турецьким султаном^[3]. За цим старим договором:

• територія Української держави мала охоплювати землі від Перемишлядо Путивля;
• підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався повічно;
• українська православна церквазберігала автономію у складі константинопольського Патріархату;
• українське населення звільнялося від оплати податків і данини на користь турецької казни;
• на українських землях турки і татари не мали права споруджувати мечетіі брати ясир;
• Туреччина і Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Польщеюі Московієюбез згоди гетьмана;
• султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами.

Війна з Польщею

У вересні 1670П.Д. Дорошенко, як cанджакбей турецького султана, був змушений розпочати боротьбу зі ставлеником Польщі уманським полковником М. Ханенком. Протягом 1671призначений Дорошенко наказним гетьманом О. Гоголь вів воєнні дії проти польської армії і українських загонів М. Ханенка. 1671пройшов у незначних сутичках між противниками. Восени 1671польська армія на чолі з Яном III Соб'єським повела наступ на Поділля і захопила Брацлав, Могилів, Вінницю.

Навесні 1672розпочалися широкомасштабні воєнні дії. Дорошенко, отримавши воєнну допомогу від Туреччини, перейшов у наступ. В липні козацькі полки, під проводом Дорошенка розгромили на Поділлі під Четвертинівкоюкозацькі загони М. Ханенка. 27 серпня1672об'єднана українсько-турецько-татарська армія, яку очолювали турецький султан Мохамед IV, кримський хан Селім-Гірей, та гетьман Дорошенко здобула фортецю Кам'янець (тепер Кам'янець-Подільський) і рушила в Галичину. На початку вересня 1672українсько-турецько-татарськи війська обложили Львів. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 5 жовтня1672уклав Бучацький мирний договір1672.

Бучацький мирний договір

Укладання Бучацького договору, за яким Польщавимовлялася від претензій на Правобережну Україну, Московська державарозцінила як можливість, не порушуючи Андрусівського перемир'яз Річчю Посполитою, захопити Правобережжя. В червні 1672замість скиненого з гетьманства Д. Многогрішноголівобережним гетьманом було обрано І. Самойловича, якого 17 березня1674було проголошено гетьманом всієї України.

В червні 1674московська армія під командуванням воєводи Г. Ромодановськогоі козацькі полки на чолі з гетьманом І. Самойловичемвступили у Правобережжя і взяли в облогу гетьманську столицю - Чигирин. Два тижні гетьманські війська завзято обороняли місто. На допомогу Дорошенко під Чигирин підійшла турецько-татарська армія під командуванням візиря Кари-Мустафи, яка змусила І. Самойловичаі московські війська відступити.

Зречення з гетьманства

Правобережна Україна знову перейшла під владу Дорошенка Проте ситуація на Правобережжі була надзвичайно складною. Роки виснажливої війни перетворили українські мста і села на правому березі Дніпра на суцільну руїну. Турецькі залоги, закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини турецькому султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували і захоплювали в полон місцеве населення. Жителі цілих сіл були змушені тікати на лівий берег Дніпра, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя. Авторитет Д. почав падати серед українського населення. В цій ситуації розчарований політикою Туреччини Дорошенко вирішив зректися булави.

Восени 1675на козацькій раді в Чигирині Дорошенко склав гетьманські клейноди, а І. Сіркоприйняв від нього присягу на вірність цареві. Але московський уряд вимагав від Дорошенка присяги на лівому березі Дніпра в присутності І. Самойловичаі І. Ромодановського, від чого Дорошенко рішуче відмовився.

Восени 167630-тисячна московська армія і полки І. Самойловичазнову обложили Чигирин. 19 вересня1676розпочався штурм гетьманської столиці, яку обороняв всього двохтисячний загін серденят. Після кількагодинного запеклого бою Дорошенко, розуміючи всю безвихідь становища, переконав козаків припинити опір.

Після зречення з гетьманства Дорошенко поселився в с. Сосниці(тепер Чернігівська область), проте через деякий час на вимогу царського уряду переїхав до Москви. В 1679-1682Дорошенко був призначеним вятским воєводою и мешкав беспосередньо у Вятці.

Останні роки життя Дорошенко провів у с. Ярополчомупід Москвою, яке було віддано йому в володіння, де і помер у 1698р. Зараз це с. Ярополець (рос. - Ярополец) Волоколамського району Московської области Росії (135 км від Москви). Там є кам’яна плита з ґратчатою огорожею і з написом. У краєзнавчому музеї напроти могили зберігається мармурове погруддя гетьмана роботи невідомого скульптора XVIII сторіччя.

Правнука гетьмана Наталя Ґончарова стала дружиною класика російської літератури О. Пушкіна, який шкодував, що каплиця на могили Гетьмана на той час вже не існувала і за клопотанням якого була відновлена після поетової смерті. Цю другу каплицю було знищено більшовиками у роки Другої світової війни. Втретє каплицю було поновлено на кошти російсьских благотворчих фондів.

Підсумок

Все життя і діяльність гетьмана Дорошенка, визначного державного і політичного діяча свого часу, були спрямовані на досягнення повної державної незалежності та збереження територіальної єдності України. Власне таку оцінку його діяльності давали такі видатні українські історики як В. Антонович, М. Костомаров, М. Грушевський, Д. Дорошенкота ін. Але перша спроба об’єднати Правобережну і Лівобережну Україну, що її намагався здійснити Гетьман Петро Дорошенко, закінчилась невдало.

Відомий російський поет Олександр Пушкіну поемі Полтава писав: