Миха́йло Васи́льович Ломоно́сов (*8/19 листопада1711 — †4/15 квітня1765) — російський вчений-натураліст, геохімік, поет, реформатор російської мови.
Михайло Ломоносов народився в 1711 р. у селі Денисовка поблизу міста Холмогори. Батько його, Василь Дорофійович, був помором. Він володів кількома суднами і ходив на них за рибою у Біле море і Льодовитий океан.
Узимку 1730 р. дев'ятнадцятирічний Ломоносов вирушив до Москви і склав іспити до Зайконоспаської слов'яно-греко-латинської академії. Незважаючи на вік, Ломоносов був зарахований у наймолодший клас, оскільки зовсім не знав латині. Через рік він настільки вивчив латинь, що міг складати невеликі вірші. Уже тоді він ґрунтовно займався поетикою і риторикою.
У 1734 р. Ломоносов вирушає до Києва, де протягом кількох місяців навчається у Києво-Могилянській академії[1]. Наступного 1735 року він разом з іншими дванадцятьма учнями був відправлений у Петербургі зарахований у студенти університету при Академії наук.
Вже через кілька місяців, у вересні 1736 р., Ломоносова з двома іншими академічними студентами (Райзером і Виноградовим) відпустили до Німеччини для навчання металургії і гірничій справі. Закордонне відрядження тривало майже п'ять років (до червня 1741 р.). Увесь цей час Ломоносов і його товариші провели головним чином у Марбурзі, в університеті філософії, де навчалися фізиці і механіці у Християна Вольфа, а математиці і хімії — у Дуйзинга.
Засвоївши теорію, російські студенти переїхали у 1739 р. у Фрейбергі під керівництвом Генкеля навчалися металургії і гірничій справі. Але незабаром Ломоносов посварився зі своїм наставником, залишив Фрейберг і повернувся до Марбургу, де жила його наречена Єлизавета Цильх(таємний шлюб з нею був укладений у 1740 р.), а в 1741 р. за допомогою російського посланника повернувся в Росію. Тут Ломоносова призначили ад'юнктом Академії з фізичного класу.
На початку 40-х рр. переважна частина академіків і академічного керівництва складалася з корінних німців, причому багато хто з них були досить далекі від науки. Усіма справами заправляв Глава академічної канцелярії спритний і розумний німець Шумахер. Ломоносов був людиною невживчививою, сварився із Шумахером і його висуванцями, виражаючи їм з усякого приводу своє презирство. Справа доходила до бійки між академіками, а в 1743 р. Ломоносов на кілька тижнів потрапив під арешт.
У 1745 р., після того як була представлена його дисертація про метали, Ломоносов став професором хімії і повноправним членом Академії. Одним з перших його починань у новому званні стала організація в 1748 р. хімічної лабораторії Академії на Васильєвському острові. Ломоносов прагнув забезпечити свою лабораторію саморобними приладами для фізико-хімічних досліджень.
Серед творів Ломоносова є роботи з фізики, хімії, геології, метеорології, гірничої справи, географії, астрономії, історії і філології. Він був видатним поетом, художником, просвітителем і суспільним діячем. Однак Ломоносов дуже мало піклувався про поширення своїх праць за кордоном. Результати його наукової діяльності, хоча і відзначалися в голландських, німецьких і французьких наукових журналах, у цілому залишилися незапитаними європейськими вченими, а в самій Росії до того часу було ще занадто мало фахівців, здатних оцінити їх.
Дуже глибока й оригінальна ідея була висловлена ним у дисертації «Міркування про причину тепла і холоду» (1744 р.), у якій він прямо пов'язав температуру тіла з «внутрішнім рухом власної матерії», тобто з рухом дрібних часток (молекул), з яких, за його переконанням, складалося будь-яке тіло. У дисертації «Спроба теорії пружної сили повітря» (1749 р.) він прогнозував багато положень кінетичної теорії газів.
У 1753 р. у «Слові про явища повітряні і їхню залежність від електричної сили» він спричинив глибоко продуману теорію атмосферної електрики. У своєму «Слові про народження металів від струсів землі» він за 60 років до Юнга висунув ідею про «невідчутні землетруси», тобто повільні коливання земної кори. У «Курсі щирої фізичної хімії» (1754 р.) Ломоносов висловив свої погляди на утворення кристалів і настійно рекомендував «добре досліджувати фігуру кристалів і вимірювати їх» (Роме де Ліль, який вважається засновником кристалографії, виступив з такою пропозицією тільки у 1783 р.).
У 1739 р., знаходячись у Німеччині, Ломоносов написав «Оду про взяття Хотина». Гучна поетична слава прийшла до Ломоносова через десять років. У 1748 р. Кирило Розумовський підніс його вітальну оду Єлизаветі I. Вона негайно подарувала автору дві тисячі карбованців. З тих пір ломоносовські оди стали невід'ємною частиною всіх придворних торжеств. Написані «високим штилем», що відрізнявся надзвичайною піднесеністю і бурхливим складом, вони захоплювали слухачів.
У 1739 р. Ломоносов відправив в Академію трактат з теорії російського віршування. У 1748 р. він випустив «Риторику» — перший в Росії друкований посібник з теорії літератури й ораторського мистецтва. У 1755 р. з'явилася «Російська граматика», що витримала потім чотирнадцять видань і зберегла практичне значення протягом ста років.
Ще в 40-ві рр. Ломоносов вивчав мозаїчні роботи, привезені з Риму графом Михайлом Воронцовим. Приготування скляних сплавів (смальт) зберігалося італійцями у суворій таємниці. Ломоносов перейнявся бажанням розкрити їхній секрет. Протягом двох років він цілими днями проводив у своїй лабораторії і крок за кроком йшов до своєї мети. Зрештою він відкрив спосіб отримання смальти будь-якого кольору. Йому довелася самому стати художником, тому що майстрів-мозаїчників у Росії не було.
Мозаїка Ломоносова «Полтавська баталія»
Улітку 1752 р. він закінчив першу роботу — мозаїчний образ Богоматері, що підніс імператриці Єлизаветі. Слідом за тим він узяв собі двох учнів і склав мозаїчний портрет Петра I. У 1753 р. Ломоносов одержав у дарунок від Єлизавети I маєток за 64 версти від Петербурга в Усть-Рудицях і 200 душ кріпаків для роботи на скляній фабриці, збудовані за казенний кошт. У 1756 р. Ломоносов одержав від імператриці у володіння «погоріле місце» на Мойці, відбудував на ньому двоповерховий будинок і переніс до нього мозаїчну майстерню. У наступні дев'ять років тут були виготовлені кілька портретних мозаїк. Чотири роки Ломоносов з учнями працювали над величезною картиною для передбачуваного монумента Петрові — «Полтавською баталією». Вона була закінчена в 1764 р. уже після смерті Єлизавети.
Ще одним захопленням Ломоносова була російська історія. У 1753 р. імператриця через свого фаворита Івана Шуваловаоголосила Ломоносову, що «бажала б бачити Російську історію, написану його стилем». У середині 1758 р. Ломоносов представив Шувалову рукопис першого тому, доведеного до смерті Ярослава Мудрого. Праця була надрукована вже після смерті автора в 1766 р..
26 травня 1761 р. Ломоносов спостерігав у себе будинку за допомогою власноруч виготовленого телескопа рідке астрономічне явище — проходження Венери по сонячному диску і відкрив атмосферу Венери. Усе життя Ломоносов не переставав воювати із Шумахером, Таубертом, Епінусом, Міллером та іншими.
У 1754 р. Ломоносов склав особливу записку «Про виправлення Академії», у якій писав, що в Академії нічого не робиться для підготовки вітчизняних учених, що вся навчальна робота розвалена. Він прийшов до думки про необхідність створити незалежний від Академії університет, двері якого були б розкриті для всіх бажаючих. Йому вдалося надихнути на свою думку Шувалову. Ломоносов склав і розробив увесь план університету, намітив усю його організаційну структуру і навіть програму викладання. При університеті Ломоносов планував улаштувати гімназію.
Шувалов прийняв план і приклав його до свого «Доношення» у сенат. У липні 1754 р. сенат затвердив це подання, а в січні 1755 р. «Указ про установу в Москві Університету» був підписаний Єлизаветою. Перший час Університет розташовувався в казенному будинку колишньої палацевої аптеки біля Воскресенських воріт. При ньому відразу були відкриті дві гімназії — «шляхетна» (для дворян) і «різночинна» (для мирян). При університеті була створена друкарня і на першому етапі друкувалася перша московська газета «Московські відомості». Тут же стали видаватися наукові, літературні і навчальні книги та підручники. Одним з перших вийшло «Зібрання творів Ломоносова».
У лютому 1757 р. Ломоносов очолив географічний департамент петербурзького академічного університету, а потім був призначений радником Академічної канцелярії і фактично разом з Таубертом став керівником Академії.
У 1760 р. у його безпосереднє відання перейшли академічні гімназія й університет. Завдяки Ломоносову становище студентів і гімназистів, які терпіли злу холоднечу і голод, трохи покращилося.
Увесь 1762 р. Ломоносов прохворів. З початком царювання Катерини II, користуючись тим, що нова імператриця перенесла на Ломоносова свою неприхильність до Шувалова, вороги стали брати над ним верх. У травні 1763 р. Ломоносов був відправлений у відставку. Однак Катерина скасувала свій указ. У жовтні Ломоносов був обраний почесним членом Академії мистецтв, а в грудні — призначений у статські радники. Улітку 1764 р. імператриця навіть відвідала хворого вченого в його будинку. Помер Ломоносов від застуди в квітні 1765 р.
Праці
- «Міркування про причину тепла і холоду», 1744 р.
- «Слові про явища повітряні і їхню залежність від електричної сили», 1753
