Кубок Полтавської області. Фінал.
«Велика Багачка» — «Жоржівка» 2:0 (2:0)
«Велика Багачка»: Гринько, Таран, Гришанович (Калюжний, 86), Винник. Федоришин, Дубницький, Хижняк (Коломієць, 74), Ященко, Міславський (Хоменко, 90), Зіпунніков (Миколаєнко, 62), Зав’ялов (Безуглий, 81).
«Жоржівка»: Бахуринський, Піддубний, Сіренко, Бубнов, Корнієнко (Оксенюк, 82), Чамара, Городчанін, Тарасенко, Супруненко, Прядко (Тарута, 71), Черкасов.
Судді: Ю. Павлюченко, Мерсіянов, Матяш (усі — Полтава).
Голи: Ященко (15), Міславський (45+1)
Попередження: Зіпунніков — Городчанін.
Полтава. «Ворскла». 8 жовтня. 2000 глядачів.

Фінал Кубка області-2009 був зумисне приурочений до столітнього ювілею полтавського футболу і розглядався як один з елементів святкування. Намір організаторів цілком зрозумілий, та все одно дуже важко погодитися з призначенням гри у будній день на 13-у годину. Мені відомо, що багатьом великобагачанським уболівальникам доводилося відпрошуватися на роботі чи брати відгули, щоб потрапити на фінал. Можливо, ще більшій кількості не вдалося цього зробити. Хоча багачани таки зуміли скласти досить значну й найбільш емоційну частину глядацької аудиторії. В усякому разі, набагато менш представницьку делегацію Жоржівки вони перекричали без жодного напруження. Місцева, полтавська публіка була представлена, зокрема, організованими рядами студентів місцевого педуніверситеті, в чиїх рядах був помічений колишній ректор Володимир Пащенко.
Одразу після стартового свистка вперед пішла «Велика Багачка», захопивши не надто велику, але стійку ініціативу. «Жоржівка» відійшла до своїх воріт, розраховуючи попереду на контратаки та штрафні у виконанні Супруненка. Забігаючи наперед, не можна не відзначити, що граючий тренер жоржівців був найпомітнішою постаттю у складі своєї команди. Євген і паси роздавав, і на вістрі атак опинявся, і інциденти із суперниками встигав створювати — куди ж без цього?! Фактично проти нього діяли одразу два багачанські захисники, Федорішин і Винник, і зіграли вони відмінно, звівши нанівець  ледь не всі атакувальні намагання.
Перший гол підкрався якось непомітно наприкінці перших чвертьгодини гри. Здавалося, були у багачан і гостріші атаки. У тих випадках найчастіше все закінчувалося на Піддубному, котрий встигав підчищати огріхи партнерів і відводити загрозу. А от заблокувати удар Ященка було нікому. 1:0, що за умови позиційно-академічного характеру гри вже було серйозною заявкою на  загальний успіх.
Пропустивши, жоржівці дещо пожвавилися. На висоті виявися воротар «ВБ» Гринько, упевнено потягнувши непростий удар від Сіренка. За мить рахунок міг подвоїтися, і тут вже з найкращої сторони проявив себе Бахуринський, викравши м’яч з під ніг Хижняка.
«Велика Багачка» продовжувала володіти ініціативою. Головною наступальною силою в її рядах був Міславський, який діяв значно впевненіше, ніж він це робить останнім часом. Мабуть, таки справді — гравець фіналів. Після одного з сольних проходів Олександр потужно послав снаряд у кут воріт. З трибуни здалося — воротар перевів на кутовий. Рефері розсудив інакше — від воріт. Якщо брати цю тему ширше, важко не згадати питання суддівства. Чи то напруження фінального поєдинку далося взнаки, чи якісь інші чинники, але занадто вже часто уболівальницьке враження радикального відрізнялося від погляду (і, відповідно, рішень) головного арбітра.
Ближче до завершення тайму стався неприємний епізод, пов’язаний із зіткненням Супруненка і Гринька. Багачанському кіперу надавали медичну допомогу, зрештою, все обійшлося, і він повернувся у стрій.
Другий гол був до певної міри теж несподіваним, як і перший. Було це у доданий до першого тайму час, коли Бахуринський не впорався з підступним ударом Міславського. Склалося враження, що подібні м’ячі кіпер такого класу брати повинен.
У пеперві відбулося вшанування багатьох достойників, котрі упродовж десятиліть робили свій внесок у розвиток полтавського футболу. Тема велика і важлива, думаю, краще про неї розкажуть мої колеги на сусідніх шпальтах.
По перерві жоржівці додали в активності в центрі поля, довше тримали м’яч, але значних дивідендів ці старання їм не принесли. Переважна більшість атакувальних потуг зупинялися на дальніх підступах до карного майданчика, ті ж м’ячі, що долали цей заслін, упевнено знешкоджував Гринько. Коли йдеш вперед, у тилу залишається більше простору, чим може скористатися суперник. Віддавши ініціативу, «Велика Багачка» мала навіть більше можливостей відзначитися в контратаках і вирішити всі питання щодо долі матчу, ніж футболісти з Жоржівки — відігратися. Як от, Андрій Зіпунніков, який спробував здалеку закинути воротареві «за комірець». Проте Бахуринський у другому таймі діяв безпомилково.
Не допомогли «Жоржівці» й заміни. Чим менше часу лишалося до фінального свистка, тим очевиднішим ставало, що більше уболівальники голів не побачать. Темп впав, вже можна було говорити про догравання. Єдине, що урізноманітнило гру — вихід на поле 16-річного Юрія Хоменка, найяскравішого гравця юніорського складу «Великої Багачки». Він провів у грі лише кілька хвилин, але за цей час устиг організувати дві втечі від досвідчених оборонців «Жоржівки». Трохи більше б пощастило і юний форвард міг би відкритилік голам за «Велику Багачку». В такому матчі, на такому стадіоні!
Найстаріший трофей полтавського футболу, що веде свій відлік ще з довоєнних часів капітанові багачан Миколі Федорішину вручали віце-президент Федерації футболу України Олександр Бандурко та голова обласної федерації Анатолій Дяченко. Ще задоволенішими, ніж гравці, виглядали засновники клубу, Володимир Журавель та Ігор Діденко, які чимало зробили, щоб почесний приз вдруге поспіль залишився зимувати у Великій Багачці. Кращими гравцями фінального матчу з врученням спеціальних відзнак у складах обох команд були названі воротарі.

Анатолій КАРПОВ.