На запитання Літфоруму відповідає один з найяскравіших представників української поезії двотисячників Сергій Осока зПолтави.

Сергій Осока народився 23 березня 1980 року в селі Затін Великобагачанського району, Полтавської області, нині він – студент філологічного факультету Полтавського педагогічного університету ім.В.Короленка, переможець Міжнародного літературного конкурсу “Гранослов”. Автор книги «Сьома сніжинка січня» (2002). Нині журналює в Полтаві.

-          Забарна

-          Смішний випадок з написом на твоїй першій книжці. Що ти про те думаєш?

-          Не люблю вбачати символів там, де їх насправді немає

-          Звідки в тебе така пекельна сила українського духу, українського слова?

-          З села

-          Знаєш про свою геніальність?

-          Ще сумніваюся)))

-          Маєш друзів? Багато?

-          Багато

-          Що для тебе любов?

-          Сила, яка робить моє існування не лише можливим, але й терпимим

-          Чи не тісно тобі самому в Полтаві?

-          Не тісно. Я не сам. З Фурсою, Гаран і Леоновичем. Тісно з ними)))

-          Твоє ставлення до НСПУ?

-          Нейтральне

-          А до полтавських клясиків – Мирного, Котляревського?

-          )))

-          Як часто їсиш галушки ув „Івановій горі”?

-          Ще ні разу.

-          Як тобі перформанс двотисячників? Що відчуває поет, читаючи в темноті?

-          Продовжуємо розвивати тактильність. Глухота. Ігнор.Секс!

-          Не боїшся смерті?

-          Я не боюся вмерти, а смерть – рудувата жіночка середніх років з акуратним скіском в руках. Дивлячись, як вона прийде. А це питання…ммм… в мене видимі ознаки сибірської виразки?)))

Від редакції. Горіх лишився нерозлущений.

Цікаво, чи це таке покоління, чи такий горіх?

Але в поезії він весь – і там істина.

Розпитував Василь Велимчий.