Окраса і гордість Багачки,
Він краю мого оберіг,
Як пісня красуні козачки,
Як батьківський рідний поріг.
Хоч в небі над ним пролітали
Важкі неспокійні віки,
Ні бурі його не зламали,
Не впав він від злої руки.
Він виріс, міцний і кремезний,
І днині розкаже новій,
Як і стужу гілки його мерзли,
Як в спеку палив суховій.
Він вистояв гордо і мужньо,
У трави не впала сльоза
В той час, як навколо потужно
Ревла, біснувалась гроза,
Ламала гілки - його руки,
Якими він світ обіймав,
Він блискавки витримав муки,
Як струм його тіло проймав.
Стоїть край футбольного поля,
Немов запасний воротар,
Вболіває за ігри з футболу,
На себе сприймає удар….
Стояти йому й не старіти,
І листям шуміть по весні.
Він сонечком буде зігрітий,
Дощі його вмиють рясні.
Для нас він - немов естафета
Прадавніх, як світ, поколінь…
І крутиться наша планета,
До дуба спішить на поклін.

Володимир Писаренко,
член Полтавської спілки літераторів,
смт. Велика Багачка,