Федір Данилович Кушнерик

Біографія

Кушнерик Федір Данилович (19.ІХ.1875―23.VII.1941) ― український рад.кобзар.

Учень М. Кравченка.

В дожовтн. роки зазнав переслідувань за виконання волелюбних пісень, зокрема на тексти Шевченка. Співав пісні про похорон поета в Каневі "Сподівалися Шевченка" і "На високій дуже кручі" (остання І. Кучугури-Кучеренка).

У складі групи кобзарів брав участь у створенні колективної поеми про Шевченка "Слава Кобзареві" на відзнаку 100-річчя виходу в світ першого видання "Кобзаря".

Літ.: Грінченко М., Лавров Ф. Кобзар Федір Кушнерик. К., 1940;

Тичина П. Ф.Д. Кушнерик. В кн.: Тичина П. Вибрані твори, т. 3. К., 1957.

http://uk.wikipedia.org (Вікіпедія:)

Кушнерик Федір Данилович (7.(19).ІХ.1875, с. Багачка, Полтавська обл. - 23.07.1941 там же) - Кобзар. В сім років осліп.

Самостійно навчався грати на скрипці, фісгармонії, з яким ходив по весіллях і ярмарках, заробляючи на прожиття.

В 1909 зустрівся з М. Кравченком який взяв його в учні.

Портрет змалював О. Сластіон (1928).

Стаття

Кобзарів називають українськими народними співцями, виразниками мрій і прагнень простих людей, їхніх ідеалів і естетичних смаків. Особливого розвитку набуло кобзарське мистецтво на Полтавщині, яка дала світу Остапа Вересая, Самійла Яшного, Михайла та Івана Кравченків. Їхні кращі традиції запозичив і гідно проніс через усе життя уродженець Великої Багачки Федір Кушнерик.

"Народився я в щасливому місці — у полі біля гречки. Мати жала гречку, на роботі й породила. Поклала у суконну спідницю, та поки донесла до хати, то й плечі мені постирала. Батько з матір'ю років двадцять робили у пана, косили пашню або сіно — йому чотири, а собі п'яту десятину. Своєї землі не було. Тільки була маленька хата та хижка, ото й усе хазяйство. Городу було стільки, як обійти кругом хати. До шести років я бачив добре. Потім заболіли очі. Моя бабка повела мене до попа. Закапав піп мені чимось очі, то поки довели додому, я зовсім осліп..." — згадував Федір Данилович.

З малих літ у Федора проявився потяг до науки. Хоч і був сліпим, ходив до школи, знання отримував на слух. Батьки помітили його бажання вчитися музиці, тому викроїли п'ятдесят копійок і купили хлопцеві скрипку. А якось взяли Федька до Великих Сорочинців на ярмарок, там хлопця помітив відомий кобзар Михайло Кравченко й подарував йому свою кобзу, на якій Кушнерик грав усе життя, пройшов з нею майже півсотні тисяч верств. Його кобза звучала на весіллях, на вулицях Кременчука, Хорола, Полтави, Миргорода, Лубен, Києва, Ромен, Пирятина.

Він співав думи "Про трьох богатирів:-) азовських", "Про Кішку Самійла", "Про Олексія Поповича", пісні на вірші Тараса Шевченка і Степана Руданського, сам складав думи.

Одного року Кушнерик на базарі в Лубнах виконував сатиричні пісні, які не дуже подобались жандармам. Вони розігнали слухачів, а кобзаря повели до дільниці. Поводир з переляку втік, так що вести довелось самому уряднику. По дорозі Федір придумав слова й заспівав: "О боже, боже, який тепер світ настав, що лубенський урядник у сліпого поводирем став".

Читати по Брайлю Кушнерик навчився, коли йому було вже 37 років.

Він складав пісні й думи про важке життя селян.

В радянські часи створив думи "Зійшло сонце осіннє", "Про трактори", "Сніг розтав, вода стекла", "Пісню про піонера Павлуся" — поетичну розповідь про вбивство у Великих Сорочинцях піонера Павлика Теслі.

У 1939 році Федора Кушнерика запросили в столицю на республіканську конференцію кобзарів і лірників, там прийняли до Спілки письменників України. Наприкінці наступного року широко відзначали 65-річчя від дня народження й тридцятиріччя його кобзарської діяльності. До Великої Багачки на святкові торжества приїхали представники Академії наук України, письменницької спілки, громадських організацій. Виступаючи на зібранні, Павло Тичина наголосив: "...у радянському хорі народних співців чутно голос найстарішого українського кобзаря".

Та недовго він звучав — у липні 1941-го перестало битися серце Федора Кушнерика. На його батьківщині, у Великій Багачці, тепер щороку проводиться Кушнерикове свято — кобзарське.

Б. Кирдан, А. Омельченко, 1980

Особливе місце у творчому доробку Ф. Кушнерика посідали новостворені пісні і думи, які хвилювали радянських людей, збуджували високі почуття. До активу Ф. Кушнерика слід віднести ряд творів, які оспівують нашу радянську дійсність. Серед них ― сатирична пісня "Приказ про дев'ять ледачих" або "Про мошенників-шалапутів", які він створив ще в роки революції. Найулюбленішою в репертуарі кобзаря була створена ним "Пісня про комсомольця і дідуся", присвячена колгоспному рухові. В цій пісні комсомолець доводить дідусеві переваги колгоспного життя і нової п'ятирічки.

У 1928 році художник-етнограф О. Сластіон ― керівник художньо-промислової школи імені Гоголя в м. Миргороді, де часто бував Федір Данилович, написав його портрет, а під ним ― строфу з його пісні "Про трактори".

Своїми піснями Кушнерик прославляв колгоспне будівництво, закликав маси трудового селянства до безпосередньої участі в ньому.

Новим пісням притаманні простота музичної мови, яскравість образів, органічний зв'язок з інтонаціями революційних пісень. У творчому доробку Кушнерика було ще багато творів, які відбивали різні періоди життя радянських людей. Значним твором Кушнерика була дума "Батько Ленін", витримана в стилі української народної думи. Народний співець намалював живий образ великого вождя трудящих, який приходить на допомогу бідноті в жорстокій боротьбі з лютими ворогами Радянської влади.

У квітні 1939 року Ф. Кушнерика було прийнято до Спілки письменників України. Урочисто відзначалися 65-річчя від дня народження та 30-річчя творчої діяльності кобзаря 15 грудня 1940 року. Але в той час Ф. Кушнерик вже був тяжко хворий. З Києва до Великої Багачки виїхала велика делегація. Ювілейне засідання, яке проходило у переповненому сільському клубі, відкрив поет-академік Павло Тичина. Звертаючись до присутніх він сказав: "... У цьому радісному хорі народних співців одне з перших місць належить кобзарю-поету Кушнерику. Кобзар співає про минуле ― героїчну боротьбу українського народу з його поневолювачами, про нове життя в Країні Рад".

З доповіддю про життєвий і творчий шлях кобзаря виступив Ф. Лавров. Вечір закінчився великим концертом Етнографічного ансамблю кобзарів, до складу якого входили побратими Ф. Кушнерика ― відомі кобзарі Є. Мовчан, П. Гузь, В. Перепелюк, І. Іванченко, О. Маркевич. Керував ансамблем завідуючий відділом пісенно-музичного фольклору Інституту фольклору АН УРСР, заслужений діяч мистецтв УРСР, професор М.О. Грінченко.

Інститут фольклору АН УРСР і Центральний будинок народної творчості республіки видали у 1940 році книжку М. Грінченка та Ф. Лаврова про Кушнерика.

П. Тичина присвятив Ф. Кушнерику свій вірш "Їдемо з Великої Багачки":

23 липня 1941 року, коли вже йшла Велика Вітчизняна війна з німецько-фашистськими загарбниками, перестало битися серце одного з найстаріших і найталановитіших співців радянського часу.