Вівторок, 21.11.2017, 06:24

Вітаю Вас Гість | RSS

ГоловнаМій профільВихід

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу
Особи [116]
Біографії історичних особистостей, які здійснили вклад в історію
Спорт [22]
Реферати на теми, які касаються спорту
Історія [39]
Наука [16]
Цікаві історії [69]
Країни, регіони, міста [30]
Поезія [55]
Вірші різних авторів, у цій категорії українська мова не дотримується
Статті Великобагачанщини [7]
Статті про з історії та сьогодення району і зокрема селища
Великобагачанська поезія [2]
Поезія Великобагачанщини

Класні міні-ігри

Цікаві сайти


Наше опитування
Яка ваша улюблена пора року?
Всього відповідей: 110

Статистика

Онлайн всього 1
Гостів 1
Користувачів 0

Цікаві сайти
[21.02.2009]
UKRнет (0)
[08.03.2009]
Великі українці (0)
[21.02.2009]
Шахмати online (5)
[08.03.2009]
Відділ освіти В.Багачанської РДА (2)
[27.12.2010]
Пошукова система торрентів (0)

Останні фото

Реклама

Головна » Статті » Особи

Спартак
За свідченням древніх авторів Спартак - колишній понтійський офіцер. Вождь повсталих рабів, фракієць за походженням, під час Першої війни Мітрідата служив у найманих фракійських військах під прапором царя. Потрапивши в полон до римлян, він був проданий у гладіатори, де, показавши свої виняткові здібності воїна, здобув волю. Після звільнення Спартак не пішов з гладіаторської школи, а, як досвідчений викладач почав навчати молодих гладіаторів. У нього було багато можливостей залишити Рим і повернутися на батьківщину чи ще кудись, де могли придатися його здібності професійного офіцера і відмінного бійця, проте Спартак залишається в Римі, а потім організовує повстання гладіаторів, яке стало наймогутнішим масовим рухом за волю рабів древнього світу. Історики називають кілька можливих причин його виникнення.

По-перше. Римляни перейняли у скорених ними етрусків звичай боїв на смерть за участю полонених чи куплених рабів, який організовували під час тризни на честь небіжчика. Приблизно до кінця II століття до н.е. вони влаштовували сутички бійців-гладіаторів винятково на похоронних святах, що носили риси релігійного жертвопринесення. Згодом це видовище, що лоскотало нерви, стало в римлян настільки популярним, що відбувалися гладіаторські ігри, у яких брало участь кілька десятків пар гладіаторів, які билися на смерть. У 122 р. до н.е. народний трибун Гай Гракх використовував гладіаторські ігри в політичних цілях. Консули 105 р. до н.е., Рутилій Руф і Манилій Максим використовували викладачів гладіаторських шкіл для систематичного навчання бойовому мистецтву солдат легіонів. Цим консули хотіли протидіяти грецькій культурі, яка розпещувала, що на той час всюди задавала тон.

Школи гладіаторів, де готували майбутніх бійців для виступу на арені, були схожі на в'язниці, а не на центри навчання бойового мистецтва. Під час навчання з гладіаторами поводилися дуже жорстоко, щоб виховати їх справжніми бійцями, здатними на будь-яку крайність у бою.

Римське суспільство, яке захоплювалося гладіаторами на арені цирків під час кровопролитних видовищ, у повсякденному житті ставилося до них із презирством і відразою. Соціальне становище гладіаторів знаходилося на рівні продажних жінок. Закон ставив гладіаторів у ганебне положення людей без права на особисте життя. Гладіатор не міг бути вільний, навіть якщо брався за це ремесло добровільно. У цьому випадку людина продавалася! в рабство.

Отримували волю, і то вкрай рідко, лише ті, хто неодноразово особливо відзначалися в боях на арені. Але й вони, через сформовану у суспільстві думку, не могли зайняти більш гідного місця у житті.

Другою імовірною причиною повстання гладіаторів була діяльність агентів царя Мітрідата в Римі, столиці смертельно ворожої йому Італії, спрямована на будь-яку дію, яка спричинялася б до порушення стабільності в цій країні.

Повстання гладіаторів, що спалахнуло в Капуї, було на руку Мітрідатові. Адже протягом десяти років понтійський цар виношував ідею висадження свого десанту в Італії, з метою залучити на свою сторону племена і міста Італії, поневолені Римом. Та до цього часу надіям Мітрідата не судилося збутися, Союзницька війна закінчилася поразкою федерації "Італія", але переможені італійці, одержали рівні з римлянами цивільні права, що після громадянських воєн в Італії залишилися недоторканними. Щоб не дати приводу маріанцям використовувати союзників, переможці-сулланці підтвердили ці права італійців. Цивільні права, отримані вільними італійцями, привели до задовільної для римського сенату політичної стабільності на півострові і дали можливість Риму набирати нові легіони серед умиротворених союзників. Понтійський цар, який для досягнення своєї мети спирався на підтримку демократичних кіл Малої Азії, Греції і Риму, неодноразово застосовував у своїй політиці тактику скасування боргів і набору звільнених рабів у свої армії. За період воєн з Римом Мітрідат прийняв у свої війська кілька десятків тисяч рабів, подарувавши їм волю та довіривши зброю. Відомо, що загони, сформовані з рабів, боролися на боці Мітрідата в Греції не менш непохитно, ніж наймані воїни царя, і не було жодного випадку зради з їхнього боку.

Мітрідат Євпатор, що уклав союз із супротивником римського сенату Серторієм, не міг афішувати своїх зв'язків зі Спартаком, що могло відштовхнути від нього серторіанців-демократів, які були римськими рабовласниками. Початок повстання Спартака за часом збігається з початком Третьої війни Мітрідата з Римом. Легіони, сформовані в Італії в 74 до н.е. були відправлені в Малу Азію, війська, сформовані раніше під командуванням Помпея і Меттела, боролися в Іспанії проти Серторія. Момент для повстання був підібраний вдало. Гідно подиву те, як Спартак зумів у чужій країні, покладаючись лише на себе і невелику групу прихильників-гладіаторів, зібрати, організувати й озброїти загони, перетворивши їх згодом з маси рабів у боєздатну армію. Вождь повсталих рабів зумів не тільки організувати боєздатну, дисципліновану армію, але й установити в ній порядки, що виключали збагачення воїнів.

Римська влада, на початку повстання не надала значення невеликому загону гладіаторів, які втекли зі школи в Капуї, послали кілька невеликих загонів проти повсталих. Але спартаківці зуміли нанести їм поразку, і до кінця 74 р. до н.е. армія рабів нараховувала біля десяти тисяч бійців. Сенат, стурбований набігами загонів рабів на кампанські селища, вілли рабовласників і невеликі міста, кинув проти Спартака трьохтисячний загін легіонерів. Повсталі були відтиснуті на гору Везувій і заблоковані римськими легіонерами, що зайняли єдиний спуск із гори.

Спартак зумів спуститися уночі стрімкою скелею, підніжжя якої не охоронялося. Його загін зліз додолу драбиною, сплетеною з верболозу та лози дикого винограду, а потім з тилу зненацька впав на голову римлянам і цілком знищив їх. Після цієї перемоги до Спартака стали юрбами прибувати раби, озброєні чим прийдеться.

У римській міфології кішка служила символом незалежності. Її зображення було неодмінним атрибутом богині Волі - Лібертас. Тому Спартак помістив бронзове зображення кішки на бойовий прапор своїх легіонів. Постійно навчаючи своє військо, організоване на зразок римського, офіцерами якого були гладіатори, Спартак створив сильну армію, що зуміла розгромити війська з двох римських легіонів, під командою претора Варинія. До рук спартаківців, потрапила значна кількість зброї і табір римлян. Повстання охопило південні сільські області Італії, де до Спартака масами переходили не лише раби, натхненні його перемогами але й місцеве найбідніше населення з пастухів.

Спартак за зиму створив з розрізнених загонів армію, що складалася з 70 тисяч бійців, озброївши її захопленою у римлян зброєю. Поряд з цим він організував виробництво відсутньої зброї у себе в таборі. Саме в цей період стають найбільш імовірними його зв'язки з Мітрідатом Євпатором. Не виключена можливість, що в цей період Мітрідат міг послати Спартаку зброю на піратських кораблях, що робили набіги на береги Італії.

Про можливий зв'язок Спартака і Мітрідата, говорить і такий факт, що вождь повсталих не проголосив себе царем у відмінності від інших проводирів повстань рабів, що були до нього, і вів досить простий спосіб життя, подаючи в цьому приклад своїм соратникам.

Швидше за все це було викликано очікуванням на висадку в Італії Мітрідата з понтійськими військами, на допомогу яких у боротьбі з римлянами міг розраховувати Спартак. Тверезий і розважливий політик, чудовий полководець - Спартак добре розумів, що римські рабовласники ніколи не підуть з ним на переговори і будуть боротися на смерть з повсталими, поки їх не винищать.

Він чудово розумів, що перемогти Рим одним рабам не під силу. Знаючи історію Риму, Спартак міг простежити долю усіх ворожих римлянам армій: царя Пірра, Ганнібала, федерації "Італія",- за спинами яких були держави, що мали матеріальні і людські ресурси. У розпорядженні Спартака тим часом знаходилася лише територія, на якій розташовувалася його армія, яку не підтримувало жодне місто в Італії. Як би не ненавиділи римлян італійські провінціали, на добровільний союз з повсталими ніхто б не пішов. Ситуація могла змінитися тільки внаслідок висадки понтійського царя в Італії. У цьому випадку Мітрідат міг прийняти повсталих рабів у свою армію, а Спартак став би одним з його полководців з усіма наслідками, що звідси випливають. Довідавшись на початку 72 р. до н.е., що Мітрідат Євпатор зазнав невдачі і не зможе висадитися в Італії, Спартак вирішив вивести армію рабів з Італії, проти чого виступила частина рабів під керівництвом Крікса. На 30-тисячну армію рабів Крікса, що пішла від Спартака, напав зненацька претор Аррій біля Гарганської гори й у кровопролитній битві знищив її.

Спартак з військами, що залишилися відданими йому, одну за іншою розгромив консульські армії, чим відкрив собі шлях через Альпи. Під Мутінами він вщент розбив армію римлян під командуванням намісника Північної Італії і практично став хазяїном Італії. Але війська повсталих рабів могли контролювати лише сільську місцевість. Усі італійські рабовласники, зібравши свої цінності, заховалися за стінами міст, налякані постійними поразками римських армій.

З їхнього середовища було набрано шість нових легіонів, на чолі яких був поставлений претор Марк Красс, політичний діяч і перший багатій Риму.

Новий командувач римської армії вкрай суворими заходами відновив військову дисципліну, піддавши так званій децимації (страта кожного десятого) легіони, які втекли з поля бою. Підготувавши свою армію до рішучої сутички із супротивником, змусивши своїх воїнів боятися більше свого командувача, ніж ворога Красс виступив проти повсталих.

Військо рабів, котре розгромило усі римської армії і заслони, могло тепер безперешкодно піти з Італії через Альпи. За Альпами повсталі раби, розбившись на окремі загони, могли б піти подалі від римських володінь у Галлію, Фракію, Німеччину. Але відбулося незрозуміле як для сучасників Спартака, так і для наступних поколінь. Повсталі повертають на південь, незважаючи на звістки про появу нової великої армії під командуванням безжалісного Марка Красса.

Причиною зміни рішення вождя повсталих рабів був розкол в армії Спартака, а потім і відділення корпусу Крікса. Той наполягав на продовженні боротьби в Італії й очолив повстанців, що вирішили залишитися, частина його бійців, що вціліли після розгрому корпусу біля гори Гаргано, наздогнала армію Спартака, що рухалася на північ до Альп, інша - на свій страх і ризик вела партизанську війну.

Безсумнівно, що однією з причин походу Спартака на південь Італії, де його чекала армія Красса, було прохання царя Мітрідата не залишати Італію, щоб римляни, змушені боротися з повстанцями, не тільки не посилали підкріплення Лукуллу в Азію, але і, якби переможному Спартаку вдалося подужати і Марка Красса, відкликали з Азії свій експедиційний корпус.

Як видно, Мітрідат Євпатор обіцяв Спартаку допомогу союзних йому піратів.

Спартак повів свою армію на південь, приєднуючи дорогою загони повстанців, що діяли самостійно. Красс наступав йому на п'яти, не вступаючи однак у рішучий бій.

Восени 72 р. до н.е. Спартак привів свою армію до Мессінської протоки, на іншому боці якої знаходилася багата римська провінція Сицилія. В плани Спартака входила переправа його армії на цей острів, щоб і там розпалити полум'я війни, тому що приплив рабів до його армії став різко скорочуватися. Багатолюдний і багатий острів, на якому було декілька сотень тисяч рабів, міг стати відмінною базою для армії Спартака. Переправившись на острів, Спартак без значних зусиль міг розгромити нечисленні римські війська, зайняті блокуванням узбережжя від агентів і невеликих загонів, яких посилав Спартак з метою підняти повстання на острові.

Спартак спробував переправитися на Сицилію за допомогою піратів, але вони обдурили його. Спроби повстанців скористатися плотами і невеликою кількістю рибацьких суденець, успіху не мали. Буря розбила всі заготовлені плоти, а невелика частина повстанців, що добралася до узбережжя Сицилії, була знищена римськими загороджувальними загонами.

Не виключено, що пірати не виконали своєї обіцянки переправити армію повсталих рабів у Сицилію, через зміну обстановки у війні понтійців з римлянами в Азії.

Мітрідат Євпатор, терплячи одну невдачу за іншою і вимушено відступаючи на територію свого царства, очевидно, змінив своє рішення і з властивим йому підступництвом наказав проводирю піратів Гераклеону залишити Спартака з армією в Італії. Мітрідат сподівався, що армія рабів, яка потрапила у безвихідне становище на півдні Італії, битиметься з великою і сильною римською армією і, як це вже було не раз, розгромить її.

Марк Красс відрізав армію рабів на крайньому півдні Італії, змусивши своїх легіонерів вирити величезний рів і насипати вал через увесь перешийок від моря до моря. Вал, що простягнувся в довжину на 55 кілометрів, він наказав зміцнити частоколом з колод.

Спартак, дочекавшись непогоди, уночі повів свою армію на штурм укріплень. Раби прорвали оборонні споруди римлян і направилися до порту Брундізій. Спартак сподівався раптовим нальотом захопити це місто, де було багато кораблів, і на них переправитися до Іллірії.

Частина рабів під командуванням Ганніка та Каста не погодилися піти з Італії. Вони відокремилася від війська Спартака й у запеклому бою були знищені військами Марка Красса, які йшли слід-у-слід за армією рабів.

Спартак з основними своїми силами, відтіснивши у бою армію Красса, продовжував прямувати до Брундізію. Військова обстановка в Італії до цього моменту різко змінилася на користь римлян. Сенат викликав з Іспанії полководця Помпея з армією, що покінчила із серторіанцями, з Македонії на допомогу Крассу прибув у Брундізій сильний загін під командуванням Марка Лукулла. Спартаку довелося прийняти бій з армією Марка Красса, щоб не дати об'єднатися всім римським військам. Неподалік від Брундізію армії Спартака і Красса зійшлися у кривавій січі. Незважаючи на стійкий опір, раби потерпіли поразку, сам Спартак, що боровся, як рядовий воїн, у гущавині сутички героїчно загинув.

Це сталося загинув весною 71 р. до н.е. на кордоні Апулії та Луканії. Плутарх так описує його загибель:
"...Поспішаючи зіткнутися зі Спартаком і розташувавшись табором біля ворога, Красс почав копати рів. Підскакавши до римського табору, раби зав'язали бій із працюючими воїнами. Через те, що по обидва боки усе більша кількість воїнів поспішала на допомогу, Спартак був змушений вишикувати своє військо у бойовий порядок. До нього підвели коня. Діставши меча і сказавши, що у випадку перемоги в нього буде багато прекрасних ворожих коней, а у випадку поразки він не буде потребувати їх зовсім, Спартак заколов коня. Потім він кинувся на самого Красса, але через масу поранених та тих, що зчепилися у боротьбі йому не вдалося дістатися його. Зате він убив двох центуріонів, що вступили з ним у бій. Нарешті раби, що були біля нього втекли, а він, оточений великою кількістю ворогів і мужньо відбиваючи їхні удари, зрештою був порубаний на шматки...". Інший історик, Аппіан, говорить, що Спартак був поранений у стегно дротиком і, опустившись на коліно та виставивши вперед щита, відбивався від нападаючих, поки не був убитий.

Кіннота Помпея, що прибула в розпалі бою, остаточно вирішила його результат на користь римлян і переслідувала відступаючі розрізнені загони повсталих. Шість тисяч тих, що залишилися живими, потрапили в полон і були розп'яті римлянами на хрестах уздовж Аппієвої дороги.

Після поразки армії Спартака і загибелі цього блискучого полководця, залишки його армії розпалися на невеликі загони, що робили набіги на вілли і невеликі міста. Але з ними римські полководці покінчили дуже швидко, розіславши навкруги каральні загони.

Так завершилася ера одного з найвидатніших полководців.
Категорія: Особи | Додав: vb (06.01.2011)
Переглядів: 1007 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Новини і факти

Посміхнись
anegdot.com.ua «Анекдоти з України» - Нові та найкращі анекдоти української мережі

Пошук

Свіжі новини
[23.03.2011]
Демотиватори на сайті (1)
[23.03.2011]
Багачка буде без футболу?! (25)
[22.03.2011]
Відбулися РМО вчителів-предметників (0)
[26.01.2011]
Інформаційний термінал у школі (0)
[26.01.2011]
Творчий звіт у Білоцеркывці (0)
[21.01.2011]
Обласний з'їзд тваринників (0)
[20.01.2011]
З Днем Соборності України!!! (0)

Цікаве
Expect permanent results. male enhancement pills The only methods!;County Clerk of Court county clerk of the court Records select county by state.;Number. This is an incredibly reverse phone lookup useful service, which enables the. Used as a means of penis penis enlargement enlargement thousands.;Which reverse lookup you are researching into the online. Expect permanent results. male enhancement pills The only methods!;County Clerk of Court county clerk of the court Records select county by state.;Number. This is an incredibly reverse phone lookup useful service, which enables the. Used as a means of penis penis enlargement enlargement thousands.;Which reverse lookup you are researching into the online. Longer than average and your can penis enlargement exercises last!


Dron&Artemon&Levis © 2017Використовуються технології uCoz