Як з'явилися SIM-карти
SIM розшифровується як Subscriber Identification Module або модуль ідентифікації абонента. Як випливає з назви, SIM-карта служить для ідентифікації абонента в мережі стільникового зв'язку.
На перших порах ідентифікацію користувача в мережі проводили, керуючись лише заводським номером стільникового телефону – ESN (Electronic Serial Number). Коли абонентів і виробників техніки були небагато, даний підхід виправдовував себе. Придбаний стільниковий телефон і абонент ідентифікувалися єдиним кодом. Крім усього іншого такий підхід породжував повну залежність, скажімо, пакету послуг і номера телефону від апарату. Тобто, помінявши мобільний, ви повинні були їхати в офіс оператора для того, щоб серійні номери вашого нового телефону вносили до бази даних.
Якщо мобільник ламався, потрібен був певний час для того, щоб ви знову могли користуватися послугами зв'язку.
Куди зручніше була б незалежна від телефону ідентифікація абонента. Цією задумкою керувалися розробники стандарту GSM, які запропонували розділити ідентифікацію абонентів і устаткування. Першою дану ідею застосувала фінська компанія Radiolinija в 1991 році.
Запропонована схема ідентифікації діє і до цього дня. Зокрема, як ми вже сказали, для ідентифікації абонента в стільникових мережах стандарту GSM (а також в багатьох інших) застосовується SIM-карта. Для повного розуміння відзначимо, що сучасні стільникові телефони ідентифікуються системою за допомогою 15-значного номера IMEI (International Mobile Equipment Identifier – Міжнародний ідентифікатор мобільного устаткування).
Поговоривши про історію виникнення SIM-карт, спробуємо розглянути ці цікаві пристрої ближче.
Що таке SIM-карта: призначення і розвиток
Якщо говорити стисло, то SIM-карта – це комп'ютер. Сімка містить мікропроцесор, шини для введення і виведення інформації, типовий для комп'ютерів набір видів пам'яті ROM (постійна), RAM (оперативна), EEPROM (перезаписувана). Карта зберігає в собі різні дані, з деякими з яких вона поводиться з особливою обережністю для того, щоб забезпечити безпеку абонента.
Зокрема, на карті зберігається наступна інформація:
IMSI (International Mobile Subscriber Identifier) – Міжнародний ідентифікаційний номер мобільного абонента. Фактично – ім'я користувача в системі.
Ki (Key) – індивідуальний ключ ідентифікації.
ICCID (Integrated Circuit Card ID) – серійний номер карти.
IMCI і ICCID зберігаються на карті в незашифрованому вигляді, їх порівняно легко прочитати. А ось Ki надійно прихований від сторонніх, всі операції з ним карта проводить, використовуючи внутрішній процесор і пам'ять. Така секретність необхідна по одній простій причині – якщо хтось дізнається IMSI, ICCD і Ki вашої SIM-карти, у нього з'явиться можливість здійснювати дзвінки від вашого імені і за ваші гроші.
Окрім ідентифікаційних даних, карта може зберігати додаткову інформацію. Зокрема, телефонну книгу, SMS-повідомлення, списки викликів, SIM-меню. До речі, всі вищеперелічені функції з'явилися в SIM-картах далеко не відразу. Так, на початку 90-х карти оснащувалися 8 Кб пам'яті і забезпечували лише основні можливості (прийом і здійснення дзвінків, прийом SMS, роумінг), необхідні для роботи в стільникових мережах. В середині 90-х набір підтримуваних картою функцій розширився.
В кінці 90-х з'являються карти з 16 і 64 Кб пам'яті, які, включаючи більш ємкі екземпляри, використовуються і до цього дня. Сучасні SIM-карти підтримують масу функцій, серед яких слід зазначити так звану SIM Application Toolkit. Дана можливість дозволяє операторові оснастити телефони абонентів додатковим пунктом меню, який дає доступ до різних сервісів оператора.
В даний час створюються SIM-карти, об'єм яких досягає сотень мегабайт. Зокрема, команія Msystems випускає карти під загальною назвою MEGASIM, що мають об'єми 128, 256, 512 Мб і 1 Гб. Гігабайтну картку, яка називається S-SIM, анонсував в кінці 2006 року концерн Samsung. Така карта дозволяє зберігати безліч корисної інформації – музику, відеозаписи, ігри.
Ідея SIM-карт надихнула компанію UTStarcom на розробку нової концепції персоналізації мобільного телефону. Суть концепції полягає в тому, що мобільник повинен складатися з корпусу, клавіатури, дисплея, динаміків і необхідного мінімуму мікроелектронної начинки. А все, що відповідає за персоналізацію і додаткові можливості апарату, повинно поміщатися на спеціальній карті, яка називається MobileCard. Цю картку можна порівняти з системним блоком звичайного ПК, тоді як телефон, за задумом фірми, аналогічний набору периферії для підключення до системнику.
Тепер, коли ми ближче познайомилися з SIM-картами, поговоримо про деякі прийоми їх використання.
Особливості використання
Багато хто з нас стикався з проблемою декількох SIM-карт. Найпростіше (але дороге) рішення полягає в придбанні декількох телефонів – по кількості цих самих карток. Проте існують кращі способи. Зокрема, якщо ви постійно використовуєте дві-три SIM-карти, можна спробувати скористуватися так званим Адаптером для 2 SIM (або навіть трьох) призначеним для об'єднання під одним корпусом декількох чіпів від SIM-карт. Якщо двох-трьох номерів вам мало, подумайте про так звану MultiSim+Реадер – картці, яка суміщає в собі декілька звичайних SIM-карт, – як правило – до 10.
Суть MULTISIM полягає в тому, що в цю карту заносяться основні ідентифікаційні дані із звичайних SIM-карт.
Для отримання цих даних (зокрема, Ki і IMSI) карту можна «зламати» за допомогою спеціального ПО (і пристрою для читання SIM-карт – SIM-сканера). Злому піддаються не всі види карт. Наприклад, існують декілька алгоритмів шифрування, що використовуються для аутентифікації абонента. Це COMP128v1, який найбільш поширений в Росії, і COMP128v2 – його впровадження відбувається зараз. До злому схильні лише карти, що використовують алгоритм шифрування COMP128v1.
Алгоритм шифрування (а також Ki) застосовується на етапі аутентифікації користувача мережею. Виглядає це так: Ki відомий SIM-карті і так званому AUC – (Autentication Center) центру аутентифікації. Для того, щоб перевірити достовірність карти, AUC відправляє на апарат випадкове 128-бітове число яке обробляється за допомогою алгоритму шифрування, наприклад, вже згаданим COMP128v1. Причому, всі обчислення ведуться всередині карти. В результаті виходить 32-бітове число (SRES), яке відсилається для перевірки в AUC. Якщо SRES, яке обчислив AUC, співпадає з SRES, обчисленим картою, значить, вона проходить аутентифікацію і користувач підключається до системи. Злом полягає в «бомбардуванні» карти запитами і обчисленні Ki на основі її відповідей.
Після того, як сімка зламана, її дані можуть бути занесені на карту-двійник. Створення таких карт не до вподоби операторам стільникового зв'язку, бо їм завжди вигідніше, коли абонент користується послугами однієї компанії.
Безпечна робота з SIM-картами
SIM-карта – це складний електронний пристрій, тому її нескладно випадково зіпсувати або зламати. Найбільш поширена проблема, що виникає у багатьох користувачів, полягає в тому, що їхній апарат «не бачить» або несподівано перестає бачити вставлену сімку. Таке може відбутися, наприклад, через конденсацію вологи зимою, після того, як телефон був перенесений з холодної вулиці в тепле приміщення. У будь-якому випадку це лікується таким чином: карту слід витягнути з апарату і акуратно протерти її контакти м'якою безворсової тканиною. Після цього все повинно запрацювати.
Якщо говорити про безпеку, то SIM-карти мають декілька рівнів захисту. Як правило, абонентам доводиться мати справу з PIN і PUK-кодами. Телефон рекомендується постійно, захищати PIN-кодом, але рідко хто виконує цю рекомендацію.