Наполеон закінчив Брієнське військове училище в 1794 році і Паризьку військову школу в 1785 році. Службу у французькій армії 16-річний корсиканський дворянин Буонапарте почав молодшим лейтенантом артилерії. Коли в 1796 році до нього прийде слава і популярність, він змінить вимову свого родового прізвища на більш звучне слово - Бонапарт.

З початком Великої французької революції він став активним якобінцем, що дозволило йому успішно просунутися по службі. Бонапарт був призначений начальником артилерійської батареї в місті Ніцца на півдні Франції.

Після цього він був призначений помічником начальника артилерії республіканської армії, що осаджувала портове місто Тулон, захоплене заколотниками-роялістами й англійцями, велика корабельна ескадра яких встала перед Тулоном. Після того як його начальник був важко поранений, Наполеон прийняв командування артилерією облогової армії. Очоливши її, він запропонував свій план оволодіння Тулоном, який був схвалений. Уміло розташовані батареї і їхній прицільний вогонь дозволили революційним військам у грудні 1793 року захопити портове місто, змусивши англійську ескадру піти не тільки від Тулона, але й від середземноморських берегів Франції. Це була перша перемога Наполеона.

Про нього заговорили в революційній армії й у самому Парижі. Наступного року, у віці 24 років, він став бригадним генералом і був призначений начальником артилерії французької Альпійської армії.

5 жовтня 1795 року генерал Наполеон, поки ще Буонапарте, "залпом картечі" придушив роялістський заколот у Парижі, виявивши при цьому значну енергійність і рішучість. За придушення монархічного заколоту його підвищили до дивізіонного генерала і призначили начальником Паризького гарнізону.

Ще однією нагородою від Директорії стало призначення Наполеона в лютому 1796 року командуючим французькою Італійською армією. Повернувшись з Італії з гучною славою у Париж, генерал Наполеон домігся від Директорії рішення про організацію походу для завоювання Єгипту. Однак успішно почата Єгипетська експедиція 1798-1801 років закінчилася невдалим для французів походом у Сирію, а найголовніше - розгромом французького флоту англійським у морському бою поблизу Олександрії.

Наполеон самовільно залишив Єгипет і свою Східну армію і, вдало оминувши британський флот адмірала Нельсона, прибув у Францію. Бонапарт, який користувався великою популярністю армії і народу, очолив державний переворот проти Директорії і 9 листопада 1799 року опинився на вершині влади у Франції. Того ж місяця генерал Бонапарт став першим консулом Французької республіки, а в 1802 році - "довічним консулом", фактично одержавши диктаторські повноваження. Одним з головних його діянь у цей період став перегляд Французької конституції на користь своєї влади. 18 червня 1804 року він був проголошений імператором Франції Наполеоном, у його руки перейшла вся державна і військова влада в країні.

Ставши до керма державного правління, Наполеон Бонапарт почав проводити широкі військові перетворення. Утвердившись у Парижі і створивши численну і, що найголовніше, боєздатну армію, Наполеон Бонапарт почав цілу серію завойовницьких воєн (1799-1815 років).

Перший консул Франції, потім її довічний консул і імператор виграв російсько-австро-французьку війну 1805 року, російсько-пруссько-французьку війну 1806-1807 років, австро-французьку війну 1809 року. До 1812 року на європейському континенті тільки одна Росія протистояла наполеонівської імперії.

Наполеон став готувати російський похід, який у тому ж 1812 році обернувся для його імперії справжньою катастрофою. Вже на початку червня 1812 року імператор Наполеон розгорнув 600-тисячну Велику армію за рікою Віслою на лінії Кенігсберг - Варшава трьома сильними угрупованнями. Найбільш сильною за складом виявилася ліва, північна, на чолі із самим Наполеоном. Наполеон задумав розтрощити військову силу Росії ще в прикордонних районах, розбивши поодинці її 1-у і 2-у Західні армії. Після цього він мав намір зайняти російську столицю Москву і звідтіля продиктувати умови світу імператорському двору в Санкт-Петербурзі. Після військового розгрому Росії він планував розгромити Великобританію після чого наполеонівська Франція одержувала справжнє світове панування.

Однак мріям Наполеона не судилося збутися. Він вивів з Росії тільки жалюгідні залишки своєї дійсно великої армії, яка при переході через прикордонний Німан, просто перестала існувати як така.

Результатом "битви народів" став відступ наполеонівської армії в Східну Францію. Останні бої тривали вже на її території. У березні 1814 року війська союзників вступили в Париж, і під тиском своїх маршалів імператор Наполеон відрікся від престолу. Його вислали в почесне вигнання на італійський острів Ельба.

Не розстаючись з думками про повернення імператорського престолу і відновлення утраченої величі Франції, у березні 1815 року він тікає з Ельби і висаджується у Франції. Армія в єдиному пориві переходить на його сторону, і він переможно вступає в Париж, у паніці залишений Бурбонами. Але друге правління імператора тривало лише сто днів.

18 червня в битві під Ватерлоо він потерпів повної поразки від військ Веленгтона і фон Блюхера. Того дня французька армія перестала існувати. Новим місцем вигнання Наполеона стала британська колонія - загублений на півдні Атлантичного океану острів Святої Єлени. У 1821 році Великий імператор Франції, блискучий полководець та харизматичний лідер помер.