Ганнібала називають нерідко "батьком військової стратегії" за його стратегічний талант. Йому вдалося п'ятнадцять років вести війну проти римлян завдяки новій тактиці застосування кінноти. Цікаво відзначити, що карфагенських письмових джерел щодо життя Ганнібала не збереглося. Єдина пряма інформація про Ганнібала утримується у творах римлян, що поважали, боялися і ненавиділи ворога.
Ганнібал народився близько 247 р. до н.е. у Карфагені (на схід від сучасного міста Тунісу). Його учителем був батько, знатний карфагенянин Гамількар Барка. Під час першої Пунічної війни (264-241 рр. до н.е.) батько взяв Ганнібала із собою в Іспанію, де боровся з римлянами. Під час тієї невдалої війни Ганнібал присягнув батьку ненавидіти Рим і присвятити своє життя боротьбі з ним. У 221 р. до н.е. Ганнібал, якому було на той час двадцять п'ять років, отримав змогу дотриматися клятви. Ганнібал прийняв командування карфагенськими силами на Іберійському півострові. Через два роки він, порушивши римсько-карфагенські угоди, захопив усю Іспанію. Римляни зажадали від Карфагена видачі Ганнібала, а одержавши відмову, оголосили Карфагену війну, відому як друга Пунічна.
Це відбулося у 218 р. до н.е. Ганнібал не став слідувати тактиці римлян, але вирішив перенести битву у межі Римської Республіки. У вересні 218 р. він з армією чисельністю п'ятдесят тисяч осіб та із сорока бойовими слонами зважився перетнути Альпи. Незважаючи на великі втрати, погану погоду і ворожість гірських племен, легендарний перехід увінчався успіхом, і добре навчене, дисципліноване військо Ганнібала розбило не готових до війни римлян у боях при Тиціні та Требії. Пізніше Ганнібал зайняв північну Італію.
Зробивши своїми союзниками місцевих галлів, традиційних ворогів римлян, Ганнібал рушив на південь. У 217 р. до н.е. він розбив римського консула Фламінія у битві поблизу Тразименського озера. У наступному році римляни вели обережні і мало результативні дії проти карфагенян, але так і не здійснили спроби зупинити їх, поки Ганнібал і його люди не дійшли до Канн. Біля цього міста Ганнібал атакував римлян і, використовуючи більш високу мобільність своєї кавалерії, оточив і знищив їхні головні сили. У цій битві загинуло близько п'ятдесяти тисяч римлян, сам же Ганнібал утратив сім тисяч воїнів. Після такої перемоги Ганнібал міг йти на Неаполь і на Рим, але його план залучити на свою сторону союзників Риму залишився нереалізованим. Прохання ж надіслати підкріплення, з яким Ганнібал звернувся до Карфагену, залишилося без відповіді через політичне суперництво.
Незважаючи на ці труднощі, Ганнібал продовжував рухатися вперед і міг би досягти своєї мети, якби мав необхідні облогові засоби і достатньою кількістю воїнів. Він продовжував утримувати ініціативу, але ключові міста у 215 і 211 р. до н.е. не змогли відбити його атаки. Не одержавши підкріплень з Карфагена, Ганнібал звернувся по допомогу до молодшого брата Гасдрубала, який командував військами в Іспанії. Гасдрубал відгукнувся на це прохання, але про переміщення його війська довідався римлянин Клавдій Нерон.
У 207 р. до н.е біля річки Метавр карфагеняни потрапили в засідку, улаштовану римлянами. Римляни надіслали Ганнібалу відрубану голову Гасдрубала на доказ своєї перемоги. Але Ганнібал продовжував боротьбу. Тільки в 204 р., коли Сципіон Африканський, до того нікому не відомий син полководця, переможеного Ганнібалом після переходу через Альпи, вторгся у Карфаген, Ганнібал повів своє військо з Італії і повернувся додому. Там він зібрав нове військо, ядро якого склали ветерани п'ятнадцятирічної війни в Італії, щоб боротися з римськими загарбниками. Сципіон бився з великим карфагенським полководцем біля Зами в березні 202 р. до н.е. Ганнібал, який дотепер перемагав завдяки перевагам своєї кавалерії, сам потерпів поразку від краще організованої кінноти ворога.
Хоча у 201 р. до н.е. Карфаген і Рим уклали мир, Ганнібал намагався умовити правителів своєї країни і військових відновити боротьбу. Тим самим він викликав підозри римлян і недовіру власних співвітчизників. У 196 р. до н.е. на настійну вимогу римлян Ганнібал був вигнаний з Карфагена в Сирію, де він брав участь у невдалому повстанні проти римлян, після чого утік у Віфінію (північ. Малої Азії). Там, у 183 або 182 р. до н.е., сімдесятирічний Ганнібал прийняв отруту, щоб не потрапити в полон до римлян, які наближалися до міста. Відповідно до римських джерел, його останніми словами були: "Треба позбавити римлян постійної тривоги: адже вони не хочуть занадто довго чекати смерті одного старця".
Ганнібал, який прославився завдяки переходу через Альпи, залишається найвидатнішим карфагенським полководцем. П'ятнадцять років він вів успішну війну далеко від батьківщини, спираючи лише на власні сили. Він поділяв зі своїми солдатами труднощі і небезпеки війни і втратив око внаслідок інфекції у 217 р. до н.е. Навіть римські хроніки визнають, що він "ніколи не наказував іншим робити те, чого не зміг би або не захотів би зробити сам".
Хоча слава Ганнібала надовго пережила його країну і романтичні легенди про нього малюють його найбільшим полководцем в історії, усе-таки він не заслуговує настільки захопленої оцінки. Він був безстрашним, зухвалим воєначальником і блискучим кавалерійським тактиком. У багатьох відношеннях Сципіон був кращим командиром і довів це на полі бою. Разом з тим, історія Ганнібала, написана тільки його ворогами, - приклад того, як час створює славу, що перевершує реальні можливості людини і перебільшує його здійснення і вплив.
