Петро Іванович Багратіон народився на Північному Кавказі, у Кизлярі. Він походив зі стародавнього грузинського князівського роду, у якому служба в російської армії стала сімейною традицією. Навчався в кизлярській школі для обер- й унтер-офіцерських дітей. Військову службу почав у 1782 році. Першим військовим званням майбутнього полководця був чин сержанта Астраханського мушкетерського полку.

Багратіон сповна пізнав увесь тягар солдатської служби. Перший бойовий досвід набув у зіткненнях з горцями, що нападали на Кавказьку укріплену прикордонну лінію.

Офіцером князь Багратіон здобув собі перші військові нагороди і популярність у рядах російської армії під час російсько-турецької війни 1787-1791 років і Польської кампанії 1793-1794 років. Уже тоді на нього звернув увагу Олександр Васильович Суворов і пророчив хороброму піхотному командирові велике майбутнє. У 1798 році Багратіон був призначений командиром 6-го єгерського полку. На цій посаді він виявив себе як чудовий військовий педагог, вихователь солдат.

Талант великого воєначальника у Багратіона розкрився під прапорами видатного російського полководця Олександра Суворова під час італійського і швейцарського походів 1799 року. Під час швейцарського походу в бої на гірському перевалі Сен-Готард російський авангард під командуванням Багратіона блискуче виконав своє завдання, і багато в чому завдяки йому французам довелося звільнити шлях суворівським військам, зазнаючи при цьому великих втрат.

У своїх наказах і повідомленнях імператорові Павлові I у далекий від Швейцарії й Італії Санкт-Петербург А.В.Суворов постійно відзначав заслуги командира свого авангарду, що успішно справлявся із найвідповідальнішими бойовими завданнями. З закордонного походу генерал Багратіон повернувся вже прославленим воєначальником.

Справжнє полководницьке визнання прийшло до Петра Івановича Багратіона після битви під Аустерліцом 2 грудня 1805 року, яку Наполеон вважав "сонцем" у своїй військовій біографії. Армія французького імператора нараховувала 75 тисяч осіб . Його супротивники - 85 тисяч чоловік і 278 гармат. Союзною армією формально командував генерал Кутузов, але в ході бою в його рішення постійно втручалися російський імператор Олександр I і австрійський імператор Священної Римської імперії Франц II. Багратіон командував військами правого крила союзної армії, що тривалий час стійко відбивали усі атаки французів. Коли переможна чаша ваг стала схилятися убік наполеонівської армії, майже оточені війська Багратіона склали ар'єргард союзної російсько-австрійської армії, прикривши собою відхід головних сил і зазнавши при цьому великих втрат.

Під час Російсько-пруссько-французької війни 1806-1807 років генерал П.І. Багратіон знову командував ар'єргардом союзної армії, яка відзначилася у великих боях на території Східної Пруссії - у Прейсіш-Ейлау і при Фрідланді. У першому з них, що відбувся 7-8 лютого 1807 року, генерал Багратіон командував ар'єргардом російської армії, прикриваючи її відхід до Прейсіш-Ейлау. У нагороду за успішне виконання поставленого завдання генерал-лейтенант Багратіон одержав почесну золоту Георгіївську зброю - шпагу, прикрашену діамантами, з надписом "За бій при Прейсіш-Ейлау". На той час він уже мав за Шенграбен полководницьку нагороду - орден Святого Георгія 2-й ступеня.

Під час Російсько-турецької війни 1806-1812 років генерал Багратіон із серпня 1808 року по березень 1810-го був головнокомандуючим російською Молдавською армією. У серпні 1811 року Багратіона призначили командуючим Подільською армією, яка у березні наступного року була перейменована в 2-у Західну армію. Разом з 1-ю Західною армією М.Б. Барклая-де-Толля вона прикривала державний кордон.

На початку Вітчизняної війни 1812 року генерал від інфантерії Багратіон митецьким маневром вивів свою 2-у Західну армію від Вилковиська до Смоленська на з'єднання з 1-ю Західною армією. Цей маневр не дозволив Наполеону і його прославленим маршалам розгромити російські армії біля кордону поодинці і тим самим змусити офіційний Санкт-Петербург підписати з Францією мир на вигідних для неї умовах.

З перших днів Вітчизняної війни 1812 року Багратіон виступав за активні дії проти наполеонівської Великої армії, наполягаючи на якнайшвидшому генеральному бої з французами. Однак у тій ситуації він міг не дати бажаної стратегічної перемоги, і з цього приводу Багратіон постійно конфліктував з Барклаєм-де-Толлі, військовим міністром Російської імперії.

26 серпня у самий розпал генерального бою командуючий 2-ї Західної армії Багратіон одержав важке поранення осколком ворожої гранати в ногу. З поля бою Багратіона відвезли в маєток поблизу села Сими Володимирської губернії, де він незабаром помер. Це стало великою втратою для російської армії.

Однак Петрові Івановичу Багратіону призначено було повернутися на Бородинське поле. З ініціативи одного з героїв Вітчизняної війни 1812 року гусарського поета-партизана, генерала Д.В. Давидова прах Багратіона був урочисто перенесений із села Сими на бойовище і похований на Курганній висоті біля підніжжя пам'ятника героям Бородіно.

 

http://ostriv.in.ua/