Багато хто скептично ставиться до жіночого футболу і вважає його таким собі "придатком" чоловічого, що виник за феміністичним принципом: мовляв "чому їм можна, а нам ні?!" Насправді історія жіночого футболу починається ще в давні часи та по тривалості не поступається чоловічому.
Про це свідчать китайські фрески двотисячолітньої давнини. Також існує ряд письмових документів, в яких згадується про древню китайську гру "цу цзюй", що в перекладі означає "копати м'яча". Незважаючи на те, що китайці відносили її до різновидів карате, тактика "цу цзюй" дуже нагадує футбольну: гравці ділилися на дві команди, вигравала та, у якої було більше точних ударів. Як це не дивно, в "цу цзюй" грали жінки.
Але чоловікам не припали до душі такі дамські забави і у середні віки жіночий футбол у Китаї був заборонений. І тривалий час про нього нічого не було чутно. Наступна згадка про жіночий футбол відноситься аж до XVII сторіччя. Історія розповідає про незвичайний двобій з м'ячем між заміжніми та незаміжніми жінками, який відбувся у невеликому шотландському містечку. Але все-таки родоначальницею жіночого футболу також прийнято вважати Англію. Саме там у 1895 році було створено перший жіночий футбольний клуб – "Бритіш Леді Футбол Клаб". У березні того ж року відбувся перший офіційний матч між представницями прекрасної статі з північних та південних районів Англії. Жительки півночі розгромили суперниць із переконливим рахунком 7:1.
Та варто відзначити, що чоловіками ця жіноча забава не підтримувалась. Так, у грудні 1912 року Англійська асоціація заборонила представницям прекрасної половини грати на стадіонах, на яких проводяться матчі чоловічої ліги.
Досить несподівано потужнім поштовхом для розвитку жіночого футболу послужила перша світова війна. Саме в роки лихоліття він набув на туманному Альбіоні масового характеру. А сталось це так. У 1915-16 роках багато дівчат підліткового віку (14-15 років) змушені були залишати домівки і влаштовуватися працювати на військові заводи. Вони занурились у незнайомий їм світ виснажливої праці та твердої дисципліни. У настільки ніжному, та до того ж перехідному віці, це могло призвести до серйозних зрушень у психіці, і Міністерство воєнної промисловості створило спеціально для цієї категорії робітниць відділ охорони здоров'я та соціального забезпечення. Організація дозвілля юних дівчат стала однією з найважливіших його складових. Разюче, але третьою за поширеністю формою дозвілля – після танців і плавання – стала груба чоловіча гра футбол. "Оборонниці" з величезним задоволенням лупили по шкіряній кулі, на якій можна було зігнати все: і біль, і образу, і втому – вона усе стерпить. Досить швидко дівчата буквально заполонили футбольні поля, залишені в запустінні воюючими чоловіками. От уже де "святому місцю" не дали стати порожнім…
Структура дамського футболу, зразу хаотична, поступово ускладнювалась. Напочатку це були локальні заводські міні-турніри "цех на цех", потім у містах стали утворюватись збірні команди, а їх матчі проходили на аренах, що належали клубам професійних чоловічих дивізіонів. Жіночий футбол уже тоді міг би стати на професійні рейки. Але ті гроші, що леді збирали від продажу вхідних квитків, ішли на благодійну допомогу жертвам війни. Рекордним виторгом стали 600 фунтів стерлінгів, внесені у касу стадіону "Норт Енд" у Престоні 10 тисячами глядачів гри, що відбулась на Різдво 1917 року.
У 1920 році жіночий футбол виходить на новий виток своєї популярності. У квітні в Англії відбувся перший у світі міжнародний двобій між британською командою "Дік Керр Леді" і французькою "Феміною", зустріч закінчилася з рахунком 2:0 на користь господарок. "Феміна" була дітищем мадам Міі – одного з перших організаторів жіночого спорту в Європі. Що стосується "Дік Керр Леді", то це була одна з найкращих заводських жіночих команд. Вона базувалась у Престоні і мала таку армію вболівальників (і, звичайно, вболівальниць), з якою могла посперечатись мало яка чоловіча команда. Досить відзначити, що на її матч із "Сент-Хелен Ледіс" (4:0) прийшло 53 тисячі глядачів. Рекорд, дотепер ніким у Британії не побитий.
Здавалось – тепер уже жіночий футбол нікуди не дінеться. Але ні. Багато чоловіків, переконані, що футбол – чисто чоловічий вид спорту, навіть не могли собі уявити: як це жінка та раптом з м'ячем, і навіть не гірше за чоловіка. Вони заявили, що футбол нібито нежіноче заняття, він шкодить їхньому здоров'ю як майбутнім матерям (при цьому проти волейболу, баскетболу та легкої атлетики вони нічого не мали), та й взагалі жінка і футбол уявлялись як несумісні поняття, і в результаті жіночий футбол знову заборонили. Заборонна постанова 1921 року була лише одним з безлічі прикладів прагнення Англійської асоціації вставити патики в колеса організованому жіночому футболу. Приблизно настільки ж прохолодним протягом багатьох десятиліть було й відношення до нього ФІФА. Дівчата, звичайно, не закинули улюблену гру, але грали вже так, нишком, щоб ніхто не бачив.
Третє народження дамський футбол пережив наприкінці 60-х років. Це було пов'язано з ростом феміністських рухів, що, звичайно ж, вплинуло на розвиток жіночого футболу. Зокрема, в 1966 році в Англії був проведений неофіційний чемпіонат світу. Потім потихеньку стали створюватись жіночі федерації футболу, з'являтись національні чемпіонати. В 1969 році відбувся перший після довгої перерви міжнародний матч (італійки перемогли датчанок з рахунком 3:1). В тому ж році розпочала свою роботу Міжнародна європейська федерація жіночого футболу. В 1970 році, заручившись підтримкою італійського концерну "Мартіні і Россі", вона провела турнір, який було пафосно названо чемпіонатом світу. На початку 70-х в Італії з'явилася перша в історії професійна жіноча ліга.
Ці події змусили керівництво ФІФА засумніватися у своєї дотепер непримиренній позиції. Вона влаштувала опитування серед національних федерацій на тему: чи варто дати жіночому футболу офіційне визнання? Відповідь федерацій виявилась різко негативною, і ФІФА знову поринула у вичікувально-спостережливий стан.
А тим часом дамський сокер продовжував набирати обертів. Бурхливо він відроджувався у Норвегії, Швеції та Німеччині, де на місці заводських аматорських гуртків стали з'являтися справжні професійні футбольні клуби. Саме ці країни звернулися у ФІФА з проханням організувати чемпіонат світу з жіночого футболу. Їх підтримала найбільша на той час компанія по виробництву спортивного одягу та взуття "Адідас".
Міжнародна федерація футболу нарешті здалась і жіночий футбол був офіційно визнаний. Після серії пробних міжнародних турнірів у 1991 році в Китаї відбувся перший офіційний чемпіонат світу серед жінок. А от історія чемпіонатів Європи розпочалася трохи раніше, з 1984 року, коли прем'єрний розіграш приймала Швеція.
На сьогодні проведено п'ять жіночих мундіалів. У 1991 році американки перемогли у фіналі норвежок (2:1), судив ту зустріч радянський арбітр Вадим Жук. В 1995 норвежки впоралися з німкенями (2:0). В 1999 збірна США повернула собі звання найсильнішої команди, але у вирішальному матчі з Китаєм схилила чашу ваг на свою користь лише після серії пенальті (5:4, в основний час була нічия 0:0). В четвертому турнірі перемогу вперше одержали німкені, які здолали Швецію 2:1. І на п'ятому турнірі, який відбувся в 2007 році в Китаї, німкені підтвердили чемпіонське звання, здолавши у фіналі бразилійок з рахунком 2:0.
Перший неофіційний чемпіонат СРСР відбувся у 1987 році. Через три роки він став офіційним. І в першому ж чемпіонаті не обійшлося без сенсації (дівчата люблять дивувати) – обійшовши московські команди, переможцем став сільський клуб "Нива" із селища Баришівки Київської області. Варто відзначити, що футболісток тоді професійно не готували, деякі перейшли у футбол з легкої атлетики та хокею на траві, але більшість дівчат взагалі не мали спортивної освіти. Були серед них і виховательки дитячих садків, і вчительки, і продавщиці, і домогосподарки, і студентки.
На сьогодні у світі налічується близько 25 млн. професійних футболісток. Офіційно проводяться чемпіонати світу та Європи, існує жіноча Ліга чемпіонів (правда, називається вона Кубок УЄФА). Жіночий футбол визнали у всіх розвинутих державах. У європейських країнах і США матчі прекрасної половини людства з кожним роком збирають усе більше і більше глядачів, а в Китаї та Японії за популярністю жіночий футбол зрівнявся із чоловічим.
Не так давно Зепп Блаттер заявив, що "майбутнє футболу – за жінками". А президент ФІФА це не та людина, яка просто так кидається словами.
І тільки у нас розмови про цей вид спорту продовжують викликати поблажливу посмішку, жіночий чемпіонат не показують по телебаченню і про нього майже нічого пишуть у пресі. Але жіночий футбол звик до гонінь, і віриться що і у нас він вистоїть...
|
