Датою заснування команди є 1918 рік. Саме тоді з'явилася перша команда на заводі імені Петровського за назвою “БРІТ” (Брянський робітничий індустріальний технікум). Згодом, коли почали проводитися чемпіонати Радянського Союзу серед клубних команд, у них брали участь попередники “Дніпра” - “Сталь” й “Металург”, які й захищали честь заводу Петровського. Що стосується "БРІТа", то він брав участь у першості тодішнього Катеринослава, яку розігрували ще 4 колективи - “Оріон”, “Алькор”, “Штандарт” й “Задніпров'я”. Всі ігри чемпіонату проходили на невеликому спортмайданчику “Сокіл”, що перебував на розі проспекту Пушкіна й Кооперативної вулиці (нині вулиця Юрія Савченка).

З початком громадянської війни команда, природно, перестала існувати, але потім вона відродилася при ФЗУ (фабрично-заводському училищі) при заводі, а незабаром повністю перейшла під опіку заводу. 9 травня 1925 року в гості до команди заводу ім. Петровського приїхала московська команда “Трьохгорка”, з якої заводчани провели товариський матч і поступилися 1:2. У тому ж році команда заводу ім. Петровського провела ще три товариських матчі із сильними командами, що гостювали в Дніпропетровську: була здобута перемога з рахунком 3:0 над збірною Севастополя, а також закінчилися внічию з однаковим рахунком 0:0 матчі зі збірною Миколаєва й клубною командою Азербайджану. Крім того, заводчани знову відновили свою участь у першості міста, а з наступного, 1926 року, знайшли й нову назву - “Петровець”.

В 1927 році до команди прийшов перший успіх, коли вона стала переможцем весняної першості міста. В осінній же першості "Петровець" посів останнє 6-те місце, у найсильнішій підгрупі слідом за командами "Залдор", "Металіст", "Харчовик", гірничий інститут, "Нарпит", і надовго опинився в тіні інших сильніших міських команд.

1936 рік став переломним роком в історії всього футболу країни. Було ухвалено рішення проводити першість СРСР серед клубних команд. Команда заводу ім. Петровського, яка з цього року отримала назву "Сталь", взяла участь у другому чемпіонаті СРСР у групі "Г" і посіла друге місце серед шести команд. У наступному році було 9-те місце серед 12 команд групи "Г". В 1939 році "Сталь" зайняла 15 місце в групі "Б". Ця невдача надовго вибила колектив з колії.

Після війни, лише в 1946 році значно оновлена "Сталь" знову взяла участь у чемпіонаті СРСР. Грала вона в так званій південній підгрупі й зайняла 12-те місце серед 13 команд. У наступному році дніпропетровці виступили краще, чому сприяло об'єднання з "Динамо" - найсильнішою командою міста, посівши четверте місце. В 1948 році був зроблений ще один крок уперед. У групі "А" української зони команда вийшла на другий рядок у турнірній таблиці, здобувши путівку в український фінал. У фінальних іграх "Сталь" поділила перше місце з харківським "Локомотивом". У переграванні дніпропетровці поступилися 1:3 й втратили шанс потрапити у вищу лігу.

В 1949 році команду перейменували в "Металург", але змінилась тільки її назва. Вона, як і раніше, захищала спортивну честь заводу їм. Петровського, і невдало, зайнявши лише 9-те місце. В останні три роки днепропетровцы стали виступати в чемпіонаті КФК (аматорів). В 1950 році, виступаючи в другій зоні першої групи, "Металург" посів останнє 9-те місце. В 1952 році змагання в другій групі були багатоетапними. Спочатку групові турніри проходили в рамках чемпіонатів області з наступним виходом у півфінальний турнір, але команда заводу їм. Петровського (саме так називалася команда у тому році) на цю стадію пробитися не зуміла, посівши п'яте місце в одній із зон першості області.

В 1953 році "Металург" був допущений у змагання команд класу "Б" й в своїй зоні зайняв 8-і місце. А от 1954 рік був одним із кращих в історії команди тих років. "Металург" зайняв почесне місце в підгрупі класу "Б", а в Кубку СРСР команда дійшла до півфіналу, поступившись єреванському "Спартаку". Однак у наступні кілька років подальшого підйому не пішло.

Наприкінці 1961 року в історії команди відбулися значні зміни. Вона була передана на баланс Південного машинобудівного заводу, що в той час став одним з наймогутніших заводів СРСР, і одержала своє нинішнє назву - "Дніпро". Однак, миттєвого дива не сталося. Команда постійно перебувала в середині турнірної таблиці. Лише сезон 1968 року став для "Дніпра" переломним. Він, як ніколи раніше, рівно грав протягом всієї дистанції чемпіонату й посів третє місце в української зоні класу "А". Ну а найбільшою сенсацією стала поява в команді заслуженого майстра спорту Андрія Біби. Наприкінці року "Дніпро" несподівано очолив новий тренер - Валерій Лобановський.

Перед новим чемпіонатом Лобановський не зробив кардинальних змін у команді, а збільшив інтенсивність тренувань, награючи нові ланки, в тактиці наголосив на атаку більшими силами. І результат не змусив себе чекати. "Дніпро" посідає перше місце в українській зоні, однак в фінальному турнірі за право грати у вищій лізі уступає єдину путівку "Спартаку" з Владикавказа.

В 1970 році була створена перша ліга чемпіонату СРСР й, природно, що в неї був включений й "Дніпро". В упертій боротьбі перше місце посіли львівські "Карпати" (63 очки), а по 61-му набрали дніпропетровці й алматинський "Кайрат". Але краща різниця забитих і пропущених м'ячів була у "Кайрата", і він разом з "Карпатами" вийшов у вищу лігу. Але все-таки, в 1971 році "Дніпро" завоював цю путівку у "вищий світ", упевнено посівши перше місце.

У дебютному сезоні у вищій лізі "Дніпро" фінішував на шостому місці. За більш вдалого збігу обставин дніпропетровці могли б стати призерами чемпіонату. Адже тбіліське "Динамо", що зайняло третє місце, випередило їх усього на одне очко. У наступному сезоні "Дніпро" виходить в півфінал Кубка СРСР, повторивши це досягнення ще двічі (1976, 1982).

В 1978 році команда зайняла останнє місце й вилетіла з вищої ліги в першу, щоб за два роки повернутися знову. Однак, вища ліга зустріла її аж ніяк не трояндами: в 1981 році із самого початку чемпіонату "Дніпро" скотився в стан аутсайдерів і не міг надалі вибратися звідси. У даній ситуації керівництво клубу зважилося на відчайдушний крок, довіривши кермо влади маловідомим місцевим фахівцям Володимиру Ємцю і Геннадію Жиздику, які фактично створили команду в сусідньому Нікополі. Вони виконали завдання збереження команди у вищій лізі й, стабілізувавши склад, в 1983 році несподівано для всіх привели команду до чемпіонського звання. Цей рік і наступні можна з повним правом назвати "золотими роками "Дніпра". Судіть самі: 1983 рік - 1 місце, 1984 рік - 3-е місце, 1985 рік - 3-е місце, 1987 рік - 2-е місце, 1988 рік - 1-е місце, 1989 рік - 2-е місце. До того ж в 1989 році команда стає володарем Кубка СРСР і Кубка сезону. Досягнення команди з 1987 року по 1989 здобуті під керівництвом іншого, на той момент маловідомого тренера Євгена Кучеревського. За ці роки команда дала радянському футболу таких відомих футболістів як Протасов, Литовченко, Таран, Вишневський, Чередник, Лютий, Кудрицький, Тищенко, Краковський та інших.

Після розпаду СРСР у вищій лізі чемпіонату України "Дніпро" також перебуває серед провідних клубів. У першому чемпіонаті дніпропетровці завойовують бронзові медалі, а в другому кидають виклик грандові українського футболу - київському "Динамо". Закінчивши чемпіонат з рівними показниками, "Дніпро", утім, залишається на другому місці через гіршу різницю забитих й пропущених м'ячів. Надалі команда займає наступні місця: 1993/94 - 4е місце, 1994/95 - 3е місце, 1995/96 - 3 місце, 1996/97 - 4 місце, 1997/98 - 4 місце, 1998/99 - 12 місце, 1999/2000 - 11 місце, 2000/01 - 3 місце, 2001/02 - 6 місце, 2002/2003 - 4 місце, 2003/2004 – 3, 2004/2005 – 4, 2005/2006 – 6, 2006/2007 – 4.