Петро Конашевич Сагайдачний
Петро́ Конаше́вич Сагайда́чний (*1570, Кульчиці— †20 березня1622, Київ) — шляхтиччервоноруськийз Перемишльської землї, козацькийватажок, кошовий отаманВійська Запорозького, провідник реєстрового козацтва. Організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперіїта Московського царства, меценатправославнихшкіл. Оспіваний у багатьох козацьких думахта українських народних піснях.
Життєпис
Молоді роки
Петро Конашевич Сагайдачний народився 1570року в селі КульчицяхПеремишильскої земліРуського воєводства(нині Самбірського районуЛьвівської області) у шляхетськійправославній родині. Свій рід виводив з дрібної шляхти Попелів-Конашевичів. Навчався у Острозькій школіна Волиніразом із Мелетієм Смотрицьким, авторомзнаменитої «Граматики». Після випуску, Сагайдачний переїхав до Львова, а потім до Києва, де працював домашнім вчителем, а також помічником київського суддіЯна Аксака.
Головні походи
Людина нестримної, кипучої енергії, патріот своєї землі, він пішов на Запорозьку Січ. Освічений, талановитий і хоробрий Сагайдачний незабаром зайняв помітне місце серед козацької старшини. Він очолював відважні морські походи козаків на Стамбул, Трапезунд, Синоп. Розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою на «чайках» — швидкохідних човнах. З 1600 року він керував майже всіма значними походами, що набули загальноєвропейського значення. Особливої слави заслужив у народі після взяття 1616року неприступної турецької фортеців Кафі. У результаті походу був знищений турецький флот, а з неволі визволено тисячі полонених.
Сагайдачний і угодовська старшина, сподіваючись заслужити у польсько-шляхетського уряду розширення в першу чергу власних прав та прав заможного козацтва, завербувавши частину козаків, узяли участь у поході польського королевича Владислава1618року на Москву. С., вирятував звідти королевича, запрошеного частиною московського боярства в часи Смутина російський престол, на якому йому не вдалося утвердитися. Після цього походу втратив довіру низового козацтва і був скинутий з гетьманства, але його заслуги не залишилися непоміченими в Польщі і Сагайдачний очолив реєстрових козаків. У 1621 році Сагайдачному випала нагода знову зявитися на політичній арені. 15-17.VI.1621 р. в Сухій Діброві (урочище між Білою Церквою і Ржищевом) відбулася загальна рада реєстрового і нереєстрового козацтва, на якій вони прийняли пропозицію польського сейму взяти участь у війні проти турків. Рада доручила гетьману нереєстрового козацтва Неродичу Бородавцікомандування 40-тисячним козацьким військом. Після ради козацьке військо вирушило в похід на Молдавію. Скориставшись важким становищем козацької армії спровокованої польською стороною Сагайдачний солодкими обіцянками переманув на свій бік козацьку старшину і скинув Неродича Бородавкуз гетьманства зайнявши натомість його місце. свого опонента Сагайдачний негайно скарав на смерть. Поборовши ворогів внутрішніх Сагайдачний та очолюване ним 40-тисячне козацьке військо, спільно із польською армією, відіграло вирішальну роль у розгромі1621 р. під Хотиномтурецької армії, що загрожувала ряду країн Європи. Заснована 1617 р. «Ліга християнської міліції», яка мала на меті вигнати турків з Європи, покладала великі надії на С. і українських козаків, що вступили до неї. Могутня турецька армія у кількості 300 тис.чол. була фактично розгромлена 40-тисячним військом козаків на чолі з гетьманом С. Навіть сеймовий комісар польської армії магнат Якуб Собеськиймусив визнати: «Справжніми переможцями під Хотином і рятівниками Польщі були козаки».
Московський похід
1618 р. українське козацтво взяло участь у черговій польсько-російській війні. Навесні коронне військо Речі Посполитоїна чолі з королевичем Владиславом підійшло до м. Вязьма і розкинуло табір, очікуючи підходу підкріплень. Проте ані вояків, ані грошей не надійшло, тож і більшість жовнірів залишила табір. Аби врятувати королевича і виправити ситуацію, польський уряд звернувся по допомогу до Війська Запорозького. Після переговорів українське командування під керівництвом гетьмана Петра Сагайдачного розробило план майбутнього походу. Оскільки за донесеннями козацької розвідки більшість російських військ було націлено на смоленський напрям, то Сагайдачний відкинув польський план, який передбачав рух козаків від Смоленськадо Вязьми, натомість обравши шлях від Путивляпрямо на Москву. Задля збереження таємниці гетьман не повідомив польську сторону про свій план. Крім того, було проведено операцію з відвернення уваги московських воєвод від південного кордону (в травні 1618 р. в районі Калугидіяв 4-тисячний козацький загін).
У середині червня Сагайдачний закінчив збирати 20-тисячне військо і розпочав похід. Протягом кількох тижнів українці захопили Путивль, Рильськ, Курськ, Лівни, Єлець. Під останнім до Сагайдачного приєднався загін, посланий у травні під Калугу. Дорогою він захопив міста Лебедин, Скопин, Ряжськ. Водночас спроби Владислава (військо якого збільшилося до 25 тис.) захопити Можайськне дали результатів.
Поповнивши власні сили й визначивши через посланців місце зустрічі українського та польського військ у Тушині, український полководець продовжив похід. Було захоплено Шацьк, однак під Михайловим козаки зазнали першої невдачі. Запорозький авангард у 1 тис. чоловік на чолі з полковником Милостивим мав уночі захопити місто. Однак цей план зірвався, і Сагайдачний був змушений перейти до звичної облоги. Через десять днів Михайлів було захоплено. В районі Серпухова запорожці зустрілися з московським військом Д. Пожарського. Проте російські ратники за першої сутички з козаками розбіглися. Потому проти запорожців виступив новий воєвода Г. Волконський. Він намагався перешкодити гетьманові переправитися через Окупоблизу Коломни. Однак Сагайдачний швидко оминув місто і перейшов Оку вище, здолавши при цьому московський опір. Вирушивши Коширським шляхом, запорожці вже 17 вересня були в Бронницях поблизу Донського монастиря. Росіяни спробували розгромити Сагайдачного, виславши проти нього військо на чолі з Бутурліним. Однак український полководець несподівано атакував московські полки на марші й ущент їх розбив. Після цього Сагайдачний перейшов до Тушино, де 20 вересняз’єднався з Владиславом. Тим часом окремі загони козаків захопили міста Ярославль, Переяславль, Романів, Каширу і Касимів.
У вересні 1618 року, українські і польські війська під проводом гетьманів П. Сагайдачного і Я. Ходкевича обложили Москву. Військо Сагайдачного стояло перед Арбатськими ворітьми Земляного валу і готувалося до штурму. Проте польська шляхта відмовилась продовжувати війну через брак коштів.
Переговори велися в селі Деуліні недалеко від Троїце-Сергіївої лаври. 1 грудня 1618 року було підписано так зване Деулінське перемир’я. Владислав відмовився від своїх прав на московський престол. За цю відмову Польща отримала білоруські й українські землі, які до того були під владою Москви - Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст. В кінці 1618 - на початку 1619 року закінчилась громадянська війна в Росії, яка тривала 15 років. Військо Сагайдачного повернулось на Україну через Болхов - Орел - Севськ.
Протягом трьох місяців козаки подолали понад 1200 км (поляки в цей час пройшли 250 км, без серйозного опору, і не взяли жодної фортеці). Згідно з дослідженнями Гуржія і Корнієнка, українські полки рухалися з середньою швидкістю 15— 20 км на добу, в 6-8 разів швидше, ніж поляки, у 2-3 рази - ніж європейці.
Київське братство
Пам'ятник П. Сагайдачному на Контрактовій площі у Києві
10-ти гривенна пам'ятна монета2000 року присвячена Петру Сагайдачному
З усім військом Запорізьким С. вступив до Київського (Богоявленського) братства, що виступало проти політики шляхетської Польщі. І хоча нова культурна інституція була створена без дозволу короля, братствоне відважувалися заборонити, бо побоювалися козацтва. За активної участі С. на Русі-Україні 1620р., всупереч політиці польсько-шляхетського уряду і католицької та уніатської церков, було відновлено православну ієрархію, ліквідовану після Брестської церковної унії1596р. Таким чином, С. зробив безпрецедентний для свого часу крок — поставив зброю на охорону освіти і культури.
Смерть, заповіт
С. помер від тяжкої рани від отруєної стріли[Джерело?], яку дістав у битві під Хотином(1621 р.) і похований у Києво-Братському монастирі. Перед смертю С. заповів своє майно на освітні, благодійні і релігійні цілі, зокрема Київському братствуі Львівській братській школі.
Вшанування пам'яті
На смертьПетра Сагайдачного ректорКиївської братської школиКасіян Саковичнаписав «Вірші», в яких прославив його заслуги у справі захисту батьківщини від турецько-татарських нападів. Героїчна постать Сагайдачного — у центрі творів Данила Мордовця«Сагайдачний», Осипа Маковея«Ярошенко», Зінаїди Тулуб«Сагайдачний», у багатьох легендахі піснях.
В Києвіна Подолі, в кінці однойменної вулиці, встновлено пам'ятник гетьману. Також пам'ятник Сагайдачному встановлено на його Батьківщині, в селі Кульчиці, де також діє музей Петра Сагайдачного. Вулиці Сагайдачного є в Чернівцяхі Тернополі.
22 липня1995року Пошта Українивипустила в обіг поштову маркуз зображенням гетьмана, номіналом в 30 000 карбованців.
6 березня2000року Національним банком Українивипущено в обіг 10-ти гривневу срібнумонетуна на реверсіякої розміщено зображення батальної сцени на Чорному морі, овальнийпортретгетьмана, датайого смерті та круговий стилізований напис: ПЕТРО КОНАШЕВИЧ САГАЙДАЧНИЙ
.jpg)
.jpg)
