Подія церемоніального характеру, пов’язана з перемогою «Великої Багачки» у фіналі Кубка області відбулася наприкінці матчу, однак пропоную розпочати саме з неї. Грамотами Федерації футболу Полтавської області були нагороджені гравці команди, головний тренер Олег Калюжний, засновники клубу Володимир Журавель та Ігор Діденко. Від імені та за дорученням відзнаки роздавав голова Великобагачанської райдержадміністрації Олег Діденко.

Що ж до звітної гри, до категорії особливо видовищних її, безумовно, не зарахуєш. Певно, ключову роль у цьому зіграли два швидких голи, які й вирішили долю протистояння. У такому випадку можна простежити певну аналогію з нещодавнім кубковим фіналом, де «Велика Багачка», зафіксувавши матеріальну, так би мовити, перевагу, зіграла на утримання рахунку і мети своєї досягла. Обидва великобагачанські взяття воріт здійснювалися за схожим сценарієм: багатоходівка, пас на гравця, який перебуває у найзручнішому становищі, прохід до воріт, ще одна передача, нарешті, вирішальний удар. Тільки у першому випадку спрацював дует Ященко — Міславський, в іншому господарі досягли успіху завдяки взаємодії Зіпуннікова та Дубницького.

Рахунок 2:0 — штука вельми комфортна, особливо на своєму полі, та ще й перебуваючи у статусі фаворита. «Велика Багачка» створила ще парочку госторих моментів, без тіні сумління змарнувала їх, після чого гра уповільнилася й заспокоїлася. Порушив цей спокій драматичний епізод в середині першого тайму, коли в цілком спокійній ситуації, в центрі поля зіткнулися головами два футболісти різних команд. Для них навть довелося викликати швидку допомогу. Пізніше з’ясувалося, що мали місце банальні розсічення, котрі, наприклад, на рингу і за подію не рахують, тож обидва потерпілі повернулися на стадіон, тільки вже в якості глядачів.

Після перерви багачани, заколихані зручними цифрами на табло, дозволили суперникові не тільки перехопити ініціативу, а й перейти до створення безпосередніх загроз, як зі стандартів, так і безпосередньо з гри. І тут в діях «Колоса» можна було спостерегти певну неузгодженість у діях різних ланок. Півзахист опонентів перегравав своїх опонентів і доставляв м’яч ближче до карного майданчика, а напад дмитрівців усі ці створені нагоди постійно марнував. Запам’яталися, за великих рахунком, тільки два моменти. Спроба Кравченка в один дотик переправити в сітку діагональний простріл та надзвичайної потужності удар Ткаченка зі штрафного. В обох цих випадках на шляху м’яча поставала перепона у вигляді великобагачанського кіпера. Отже, вкотре відзначаємо, що Гринько відіграв і цей матч практично безпомилково (кілька поспіль вибивань круглого в аут у ситуаціях, які цього не потребували, рахувати не будемо). Тепер уже можна однозначно стверджувати, що оборонні порядки лідера стали з його з’явою ще більш важкоздоланними.

Віддавши простір, великобагачанці намагалися взяти своє за рахунок контратак. Але, якщо дмитрівські форварди виявилися не на висоті, то й їхні опоненти платили їм тою ж монетою. Чого варті хоча би постійні втрати м’яча Коломійцем, або вцілювання у воротаря, що вже лежав і нічим не міг завадити у виконанні Міславського? Якщо коротко підводити підсумок, можемо відзначити наступне: одна з команд взяла чергові три очки і зберегла лідерство, інша ж зберегла власні честь і гідність, зігравши з беззаперечним фаворитом, не рахуючи провалу на старті, практично на рівних.