Історія медицини базувалась на вже існуючих на той час  медичних закладах, існування яких за даними було ще у ХІХ столітті. Це  лікувальні заклади сіл Остап’є, Устивиці, Білоцерківки,  Кротівщини, та й у Богачці працювала лікарня, хоч і розміщувалась у дерев’яному приміщенні, а допомогу надавали лікар і фельдшер.

Слід відзначити, що на початку ХХ століття, а це 1900 – 1913р.р., завдяки земству, були збудовані приміщення  лікувальних закладів  за спеціальними  проектами на 5 – 10 ліжок в селах Устивиці, Остап’є, Кротівщині, які існують і до цих пір. У Багачці  в 1913 році теж збудували лікарню на 10 ліжок з господарськими приміщеннями, яку було знесено в 70-х роках минулого століття під час будівництва існуючого нині лікарняного комплексу на 220 місць.

Я навів ці дані, щоб змінити думку багатьох, що медицина в районі до 1917 року не існувала як соціальний захист населення. Основа матеріальної бази закладів охорони здоров’я існувала і до цих подій, і, до речі, і досі ми нею користуємося. Також слід звернути увагу і на кадри медичних працівників, які забезпечували медичну допомогу населенню.

Ось тут і слід відзначити не всім відомих, але талановитих фахівців охорони здоров’я, які ввійшли в історію медицини як справжні ентузіасти своєї справи і зробили своєю працею вагомий внесок  в історію розвитку охорони здоров’я.

Овксентій Трохимович Богаєвський

Овксентій Трохимович Богає-вський ( 1848 – 1930р.р.) -  наш земляк, уроженець села Устивиця. Це був лікар , який першим вУкраїні  і другим в Росії (після Ратимова) зробив резекцію  шлун-ка в умовах земської лікарні. Таких операцій на його рахунку біля 12 тисяч.  А як-що до цього додати ще біля 100 написаних ним наукових праць, перед нами  по-стане талант надзвичайної сили. Він був у близьких стосунках  з основопо-ложником курорту “Миргород” лікарем  І.А Зубковським  (1848 – 1933рр.).Коли майже 90 років тому І.А.Зубковський  подав ідею про використання Миргородської  води для лікування хворих і поставив питання перед повітовою управою про будівництво водолікарні, О.Т.Богаєвський першим підтримав його.

У 1911 році йому без захисту дисертації присуджено ступінь доктора  медицини, а в 1925 році йому було присвоєно звання Героя праці.

Після закінчення в 1874 р. медичного факультету Київського університету  Св.Володимира Овксентій Трохимович  працював у земських лікарнях Миргорода та Кременчука, але часто  навідувався в с.Устивицю на свою “малу Батьківщину” до рідних, завжди заходив до земської лікарні, цікавився проблемами, по можливості допомагав. Устивляни пишалися своїм земляком.

Гембік І.П

          З великою довірою і повагою  ставились хворі до свого фельдшера Гембіка І.П. Ця людина прожила довге життя, залишаючись завжди на посту. Помер у 1943 році. Перед смертю побажав, щоб його поховали на території лікарні. Бажання його виконали. І зараз серед соковитої зелені густого саду стоїть пам’яник простому земському фельдшеру, який присвятив все своє життя служінню народу.

Семен Іванович Бережний

Семен Іванович Бережний народився 1888р. Закінчив Полтавську земську фельдшерську школу, 4 роки працював земським фельдшером в одному з повітів Полтавської губернії. У 1906р. приїхав у село Остап’є фельдшером у дільничну лікарню.

Місцева лікарня в селі Остап’є була розташована в напіврозваленій хаті-халупі.

У 36-річному віці у 1924р. Семен Іванович закінчив Харківський медичний інститут і знову повернувся в Остап’євську лікарню. Як лікар практик, лікар-пропагандист гігієнічних знань, стає незаперечним авторитетом і першим порадником у справах здоров’я для своїх односельців.

Остап’євська дільнична лікарня поступово стає своєрідним  навчально-методичним центром з питань гігієни і профілактики дитячих захворюванню Тут почали проводитися районні, обласні, республіканські семінари. Тріумфом такої організаційно методичної діяльності, керованої Семеном Івановичем, дільничним лікарем вважається передвоєнний 1941р. Тут була проведена перша Всесоюзна нарада сільських лікарів, де обмінювалися досвідом роботи, адже в Остап’євській сільській лікарні вдалося об’єднати високий рівень надання медичної допомоги населенню з передовим, результативним досвідом підняття санітарної культури населення. На той час лікарня вже була обладнана ренгенапаратом, проводилися різні фізіотерапевтичні процедури. Всі жителі сіл, яких обслуговувала  дільнична лікарня, і, в першу чергу, діти, працюючі в господарстві, люди похилого віку, знаходились на спеціальному обліку і регулярно обстежувались та оздоровлювались.

Були паспортизовані всі колодязі в селах, а їх на той час було більше 1,5 тис. Медичні працівники домоглися, щоб колодязі обладнали відрами, кришками, щоб щорічно очищали.

У передвоєнному році в Москві, при вході на Всесоюзну виставку народного господарства, на всю ширину стіни головного павільйону було вміщено пано, вишите шовком, з портретом С. І. Бережного і надписом: «Присвячується знатному лікареві нашої країни С. І. Бережному». На виставці був відведений куточок з демонстрацією діаграм, таблиць показників роботи Остап’євської лікарні. В усьому відчувалась невтомна активна і результативна праця цього лікаря.

С. І. Бережному у 1941р. Указом Президії Верховної Ради УРСР було присвоєно першому на Україні почесне звання «Заслужений лікар УРСР».

З 1941 по 1946р. він працював начальником лікувального відділу управління військових евакопунктів. Після демобілізації в 1946р. його запрошують до Харкова в інститут удосконалення лікарів з питань обслуговування сільського населення. Пізніше Семен Іванович працює в Харкові головним лікарем однієї з консультативних поліклінік міста. Остап’є він не забував. Майже щорічно відвідував свою земську лікарню, яку побудував.

Помер на 95 році життя у 1983р. Похований у Харкові.

Чекалова Василина Павлівна

   У 1914 році лікарем Великобагачанської лікарні була призначена Чекалова Василина Павлівна. Народилась вона в 1886 році в селі Гурзуф Маріупольського повіту  Катери-нославської губернії в сім”ї селянина. Навчалась у Маріупольській гімназії, яку закінчила з золотою медаллю і вступила до Петербурзького медичного жіночого інституту. Після закінчення інституту  в 1912 році працювала лікарем в далекій Оренбургській губернії, а в 1914 році прибула у Богачку. Старожили до цього часу згадують теплим словом свого першого лікаря. Вона була  не тільки хорошим спеціалістом, але і чуйною людиною. Рідко в якому будинку не побувала вона за п’ятирічну роботу. В будь - яку погоду і пору року  відвідуала вона тяжко хворих і надавала їм допомогу. Всі, хто працював і зустрічався з Чекаловою, назавжди зберегли в своїм серці її палкі слова, теплий погляд розумних очей, її вдячну, відкриту  людям душу.

              Та  по-звірячому розправились бандити з жінкою-лікарем. Серпневого вечора  тривожного 1919 року на квартиру Василини Павлівни Чекалової  як  бешені пси, ввірвалися деникінські карателі . Всіх, хто був у квартирі, забрали і в ту ж ніч закатували. Тільки на п'ятий день колишні працівники лікарні Марта Сидорівна Лугівська, Химка  Семенівна Петренко, Оксана Варфоломіївна  Казниста знайшли труп лікарки.

               “Сім штикових ран нанесено у груди, - розповідала Оксана  Варфо-ломіївна Казниста, яка споряджала її в останню дорогу, - бандити душили Василину Павлівну її ж чорними косами, які туго затягли навколо шиї”

               Поховали улюбленого  лікаря на сільському  цвинтарі.

Онисифор Андрійович Єфімов

Під час німецько-фашистської  окупації головним лікарем Великоба-гачанської лікарні німці призначили Онисифора Андрійовича Єфімова. До війни він працював  ведучим хірургом Київського військового шпиталю, брав участь у боях за Київ, де і потрапив у полон, тікав з концтабору, добрався до м.Миргорода і –  знову полон. Тоді фашисти і примусили його очолити місцеву лікарню у Великій Багачці.

               Ризикуючи своїм життям, лікар О.А. Єфімов рятував молодь від при-мусового вивозу в Німеччнину, видаючи довідки про захворювання різними інфекційними хворобами, робив фіктивні операції.

Загородній Гліб Михайлович

У далекому 1938 році Гліб Михайлович став на шлях лікаря, закін-чивши Вінницький медичний інститут. Одержавши диплом, був залишений в апараті обласного відділу охорони здоров’я.

                У 1940 році Г.М. Загородньому довелося брати участь у боях з біло-фінами. В одному з боїв він урятував життя батальйон- ному комісарові Че-рнякову, за що був удостоєний нагороди – ордена Червоної Зірки. Учасник Великої Вітчизняної війни з першого її дня і до дня Перемоги. Знаходився в армії до 1948 року.А потім…Велика Багачка.

          Він пропрацював у Великобагачанській лікарні самі найтяжчі   роки – роки ліквідації розрухи  і лікування тяжких ран, нанесених війною. Під його керівництвом медичні працівники відбудовували зруйновані  війною приміщення і будували нові, озеленювали території лікувальних закладів і вулиць райцентру й інших населених пунктів, працювали в підсобному господарстві райлікарні і допомагали в зборі урожаю колгоспникам. А найголовніше  - лікували і оздоровлювали населення. Головний лікар зумів налагодити цю роботу. Ось лише деякі скупі статистичні дані: 1955 рік. Через хірургічне відділення пройшов 621 хворий, 516-им було зроблено операції різної складності. Майже дві операції на день, деякі з них тривали по 5-6 годин.

            У будь-яку пору доби хірурга і головлікаря Гліба Михайловича можна  було побачити в лікарні. Часто викликали серед ночі – потрібна негайна операція.

             У Великій Багачці пам'ятають випадок, коли Гліб Михайлович врятував життя матері і двом дівчаткам-близнючкам, віддавши породіллі 250 г своєї крові, вони живуть нині і здравствують. Понад десять разів доводилось робити кесарів розтин, рятуючи життя матері і дитині.

                 Гліб Михайлович за своє життя зробив понад 11 тисяч операцій, майже стільки ж врятував хворих. І в кожну операцію хірург вкладав своє уміння, тепло своєї  душі, керуючись завжди правилом  “Людина повинна жити”.

                  26 років пропрацював Гліб Михайлович головним лікарем і хірургом нашого району В 1974 році його провели на заслужений відпочинок, але він і далі продовжував працювати хірургом районної  лікарні. Він постійно передавав свій багаторічний досвід роботи молодим лікарям.

                  За бездоганну, багаторічну, плідну працю головний лікар Загородній Гліб Михайлович був нагороджений орденом Леніна .

                  Помер на 68 році життя. Похований у Великій Багачці. Одна з вулиць райцентру носить його ім’я.

Гавловський Олександр Антонович

У 1974 році на посаду головного лікаря району був призначений молодий, енергійний талановитий лікар Гавловський Олександр Антонович. Вся його лікарська діяльність проходила на Полтавщині. Керівництво району й області уже в перші роки діяльності молодого лікаря відзначили у нього організаторські здібності. З  1958 по 1960 рік він працював лікарем-терапевтом Гоголівської дільничної лікарні, а з 1960 по 1974 рік - на посаді головного лікаря Білоцеркі-вської лікарні нашого ж району. Значною мірою його зусилля зміцніла матеріально-технічна база лікарні та покращилось медико-санітарне обслуговування населення. Прийшовши на посаду головного лікаря району, Олександр Антонович з самого початку своєї діяльності на цій відповідальній посаді рішуче і переконливо ставить питання перед місцевими органами влади і облздороввідділом про будівництво нової районної лікарні.

             Молодому керівникові районного органу охорони здоров’я відповідні інстанції районного і обласного рівня пішли назустріч. Керівники ж господарств і підприємств району допомогли коштами для будівництватак потрібного для району медичного закладу. До цього  района лікарня знаходилась в одноповерхових напіваварійних приміщеннях (три корпуси).

              У першу чергу за короткий час (за два роки) було побудовано поліклініку на 600 відвідувань хворих за зміну. (Додаток М.1.) А ще через два роки, в 1979 ро-ці, було введено в експлуатацію лікарняний корпус на 200 ліжок. З 1978 по 1989 рік в районі не реєструвалась материнська смертність, а показники дитячої смертності були меншими середньобласних. Це ж саме відносилось і до показників тимчасової втрати працездатності. За добрі показники в роботі колектив медпрацівників районної лікарні займав призові місця в області і республіці, а поліклінічне відділення стало школою передового досвіду із загальної диспансеризації населення району. 

                 Величезну  увагу приділяв Олександр Антонович роботі з середнім медичним персоналом. Добре налагодив роботу  Ради сестер, яку було створено ще в 1964 році. Очолювала Раду головна медична сестра райлікарні Севостянова Ольга Андріївна. В Раді сестер працювало три сектори: виробничий, підвищення кваліфіка-ції та сектор лікувального харчування. В полі зору членів Ради знаходяться питання впровадження передових методів роботи, підвищення кваліфікації і оволодіння суміжними спеціальностями, організація конкурсів за звання  кращих за професією. Один із важливих розділів її роботи - рейди - перевірки, які гармонійно поєднувались з щоденною копіткою виховною роботою, розширенням загального кругозору працівників. Результати перевірок обговорювалися на засіданнях Ради сестер.

                З 1979 року стаціонарна допомога дітям надається в дитячому відділенні центральної районної лікарні, розрахованому на 40 ліжок. Враховуючи заслуги Олександра Антоновича в покращенні медичного обслуговування  населення,   в 1983 році  йому було присвоєно звання “Заслужений лікар Української РСР”.      

                У 1985 році він був атестований як хірург вищої категорії, а в 1987 році  була присвоєна вища категорія лікаря-соцгігієніста і організатора охорони здоров’я.                              

                  Багато було ще хороших задумів у Олександра Антоновича. Та ра-птова смерть обірвала їх.   Він помер у 1989 році.